ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Іншими словами, що нам, можливо, доведеться воювати? — знову загорілися очі BE.

— Так. Мабуть, нам слід обговорити нашу тактику, — відповіла Інгеборг. — У такому випадку ми радо послухаємо Свейнову пораду.

Коло дверей хтось чемно кашлянув.

Усі заціпеніли, в кімнаті ніщо не ворушилось, окрім ліхтаря, що відкидав тривожні тіні, хитаючись разом із рухами корабля. У дверях стояв граф Ілістивостич, блідий, мов кістка, вбраний в елегантні оксамитово-шкіряні шати. Його очі палали пороком і навівали страх, і навіть удома, через посередництво Попелі, Ерік відчував, що він паралізований страхом і бажанням. Він не міг крутнути головою й відвести очей Попелі від тих гіпнотичних очиськ.

— Леді і джентльмени, — мовив той самий підступно прекрасний голос, у якому вчувалося запрошення поділитися знанням про невситиму порочність. — Я не міг не підслухати вас і вважаю, що можу запропонувати найрозумніший варіант дій. Дозвольте мені полетіти до корабля, що переслідує нас, і з’ясувати, хто там на борту.

Вуста вампіра, поки він говорив ці слова, були соковиті, бліді й хтиві.

Звичайно. Цілком розумний варіант дій. Коли граф уклонився, ніхто не заперечив.

— Я невдовзі повернуся. Прошу, почекайте мене.

Якийсь час ніхто не міг вимовити й слова — такі-бо могутні були чари, поширювані присутністю цього вампіра.

— Наші стосунки з цим створінням слід обмежити до мінімуму, — нарешті спромігся подати голос Б’єрн. Усі привітали його слова схвальним бубнінням.

— А втім, а втім, — похитав головою Свейн. — Ми ніколи не матимемо нової нагоди розмовляти з таким могутнім створінням. Тільки-но наші долі розійдуться, підступити до нього буде набагато небезпечніше. І подумайте про знання, які він повинен мати! Адже він жив не одне сторіччя. Він повинен знати відповідь на всі наші запитання!

— Запитання? — миттю втрутився Анонім. — Які запитання?

— Ох, знаєш, це речі, з якими має справу бібліотекар, це тільки збирання інформації про світ «Епіку», — святобливий захват у голосі Свейна поступився ухильним ноткам. Він сів на порожнє місце коло вікна, де сидів Гаральд. Коли він знову заговорив, його голос був не такий напружений: — Ну, і хто цей чорний ельф, що дихає такою злобою на Центральний Комітет? Нас іще не представили одне одному.

— Моє ім’я Анонім.

— І ти теж із Гоупського округу? Я не пригадую зустрічі з тобою під час мого останнього візиту туди.

— Це тебе не обходить.

Свейн тільки стенув плечима.

— А ви знаєте що-небудь про війну на морі? — примирливо запитав Ерік Свейна. Анонім, може, й має слушність, ставлячись до Свейна як до їхнього ворога, але, на щастя чи на лихо, вони на одному кораблі, і їм, можливо, доведеться битися пліч-о-пліч.

— Нічого, і мені соромно признаватись у цьому. Але, мабуть, якщо ми дістанемось на борт, усе навряд чи буде інакшим, ніж на арені?

— Так. Гадаю, нам треба якомога швидше спробувати взяти той корабель на абордаж, — BE схопився за руків’я обох мечів, що випиналися в нього на поясі. — Тобто якщо не втечемо від нього вночі, — додав він і поглядом немов вибачився перед Б’єрном, бо розумів, що той найнесхитніше обстоює мудру думку, що треба уникнути битви.

Якийсь час усі мовчки сиділи, прислухаючись, як порипує, здіймаючись на хвилі, корабель.

Дедалі густіша дрімота, що зависла в повітрі, свідчила про повернення вампіра. Величезним зусиллям волі Ерік змусив себе зняти блакитну рукавичку, перше ніж вампір з’явився в дверях. І тепер йому, носієві персня, каюта видавалася наповненою блакитним світлом. Вона не змінилася, хіба що він міг бачити Гаральда, який терпляче сидів навпочіпки в темному кутку.

Недбалий погляд до дверей — і серце йому мало не зупинилося. Ерікові очі прикипіли до його очей — двох гострих, палючих цяток разючої влади. Вампір повернувся. Знерухомлений силою, що линула на нього, Ерік побачив тисячі років кривавого існування. Витончену красу, що збочила, ставши на службу мерзенному голодові. Незбагненну нудьгу, яку можна розвіяти тільки перспективою гонитви за здобиччю, чиє розтління та осквернення забезпечували достатнє збудження, щоб трохи розважитись. Ерік немов опинився в присутності Аватари й міг розуміти лише частину образів, що пропливали крізь нього. Тільки цього разу світло було затруєним, кожен фотон тьмянів, як кров’ю налитий мармур.

— Мої друзі, радісні новини! — накинув на всіх свої чари граф. Ерік бачив, як слова-посвисти пливуть по кімнаті, заколисуючи кожного, хто чує їх. — Хоча корабель, що переслідує нас, справді піратський і належить герцогові Раймонду, він нам не рівня. Половина екіпажу — вже мої слуги. Нам треба тільки повернути назад та зустріти їх, — і корабель наш.

— Добра робота, графе Ілістивостичу, — загорівся темний вогонь в очах BE, розпалений заохочувальною посмішкою вампіра. BE мріяв про славу — героїчний абордаж і нищівні удари Громом і Блискавкою направо й наліво, про пісні, якими оспівають в усьому світі його звитяги.

— Ми можемо здобути багато неоціненної інформації! — мало не захлинувся пожадливий Свейн. Ерік бачив, як вампір щедро розкрив перед Свейном перспективу знайти каюти, повні рідкісних карт і документів, та почути од славетних бранців усе, що йому кортить знати про незглибимі таємниці, з якими вони плавали стільки років.

Навіть Анонім кивнув головою, коли вираз обізнаності на графовім обличчі дав йому зрозуміти, що його припущення слушні. Їх і справді переслідують його вороги, які під час уже недалекої битви підуть у морські глибини, оплакуючи день, коли вони перестріли чорного ельфа.

Тільки Б’єрн, здається, мав силу опиратися омані і спокусам вампіра. На його обличчі відбивалася тривога. Ерік зрадів, побачивши силу свого товариша, що намагався струсити примарні мрії, які ширяли навколо нього.

— А може, нам просто спробувати втекти од них уночі?

— Твоя думка найрозумніша, — підтримав Б’єрна вампір, ідучи назустріч його бажанню знайти найпрактичніший розв’язок. — Проте вони мають магічні засоби стежити за кожним нашим рухом, ми не можемо уникнути їх, а отже, повинні зіткнутися з ними так, як вирішимо ми самі.

Ці слова, тверді й зрозумілі, увійшли в розум Б’єрна, немов міцні підвалини для надійної споруди. Опору більше не було. Б’єрн схвально кивнув.

Щодо Еріка, то він був вражений тим, якою мірою не усвідомлював раніше властивої вампірові сили навіювання. Проте нова ясність, яку породив у ньому перстень, була немов спостереженням сцени у дзеркалі: він перебував на відстані од неї. Чи, радше, дзеркало стояло перед іншим дзеркалом, тож сцена відображувалася сама в собі, аж поки зникала в темному скляному царстві, де світло рухалось не менш повільно, ніж припливи й відпливи.

Заглибившись у власні почуття, Ерік, незважаючи на своє нове розуміння, так само потрапив у пастку, як і решта. Тож коли граф повернувся до нього, він не стямився, як погодився.

— Я віддам наказ, — мовив Ерік.

Але то була помилка.

Усі ті балачки виявилися підступною брехнею.

Розділ 21

Піратська зловтіха

Епік - i_024.png
овернувшись проти вітру, корабель важко захитався на хвилях, вітрила пообвисали; корабель не мав достатньої інерції, щоб ефективно розтинати хвилі, й хитався з боку в бік од кожного водяного валу. Натомість пірати швидко наближалися по темній воді, їхні вітрила мали жовтогарячий відтінок, забарвлені промінням сонця, що вже зайшло за обрій.

— Так морський бій не починають, — занепокоївся Б’єрн. — Вони набагато маневреніші за нас.

— Це буде не звичайний морський бій, — впевнено пояснював граф.

Попри заспокійливу впевненість вампіра, Ерік стривожився тим, як швидко й невідворотно наближається пірат. Усі гравці зібрались у кормовій башті корабля, наготувавши зброю, проте їхні супротивники не виявляли ніяких осторог. Може, то були чари, наслані волею графа Ілістивостича на ворожий екіпаж, що так прямо віз герцога Раймонда до «Білого Сокола»?

39
{"b":"579412","o":1}