ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Горище, павутиння, прості меблі, віконце — з розбитою шибкою. За вікном — чайка, зіщулена на карнизі. Ліжко — чи є там хто? Надворі бурхав вітер, рипіла розхитана віконна рама. А в кімнаті чувся чийсь тяжкий віддих, майже хрипіння.

Ступив до вікна, потім ще раз. Попеля рухалась добре. Ерік відчував швидку реакцію на найменшу команду. Треба трохи потренуватися, щоб її не заносило. Ерік простяг руку до вікна. Дивно: замість грубого м’язистого кулака персонажа-воїна в нього тендітні жіночі пальчики. В розбиту шибку задував вітер. Ерік долонями протер її, лишивши на брудному склі ледь помітні сліди. Чайка на карнизі за вікном трохи відсунулася. Підняла голову й подивилась на хлопця ясним оком крізь скуйовджене вітром пір’я. Потім невдоволено крикнула, знялася в повітря і, круто розвернувшись, зникла, звіяна вітром.

Як довго його слід лишатиметься на шибці? Якщо його не буде кілька років, чи виднітимуться смуги? Власне, де межа складності «Епіку»?

Місце, де стояв Ерік, давало змогу зорієнтуватися. Внизу тяглася вузька й темна вулиця, але між похмурими будівлями було досить простору, щоб побачити віддалік високі корабельні щогли. Він опинився десь високо на горищі в старому кварталі Ньюгейвена поблизу доків. Ньюгейвен — одне з великих міст «Епіку». Якийсь час Ерік почувався розчарованим. Адже Ньюгейвен він знав дуже добре, а збуджує тільки щось невідоме. Зате в цьому місті йому буде неважко зустрітися з друзями. Як і переважна більшість нових гравців, вони перебували на північ від міста, полювали кобольдів, гоблінів і диких тварин.

Пора перевірити своє спорядження.

Зброя: кинджал для метання, рапіра.

Магія.

Їжа: буханець хліба, два яблука.

Напої: фляжка води.

Обладунок.

Сумка.

Гаманець: чотири срібні дукати, вісімнадцять шелягів.

Аж розпач бере. Гроші непогані, але без обладунку він буде вкрай вразливий у битвах. Годилося б купити щит, і на нього підуть майже всі гроші.

Потім Ерік натиснув меню вмінь.

Бій: фехтування, метання кинджала, фінти, захист, відбивання, глузування.

Злодійство: нечутне пересування, відмикання замків, оцінювання коштовностей, видирання на стіни.

Інші вміння: керування вітрильниками, плавання, їзда верни, співи, танці.

Що ж, чудово. Опис розбишаки не розчарував його. Не дивно: адже названо не всі вміння. Він ще ніколи не мав так багато для нового персонажа: майже всі початкові злодійські вміння й деякі головні бойові вміння. Крім того, згадано два вміння, яких Ерік раніше ніколи не бачив: глузування й танці. Танці — річ зрозуміла, хоча хтозна, чи стануть вони коли-небудь у пригоді? А от глузування — це що, бойове вміння? Цікаво. Треба запитати Б’єрна — або ж випробувати й побачити, що станеться.

Знову переглядаючи бойові вміння, Ерік збагнув, що йому не треба купувати щит і навіть не треба мати важкого обладунку. Ухиляння, захист і відбивання — це все вміння, ефективність яких зменшується, коли вага завелика. Натомість йому треба покладатися на швидкість рухів.

Гаразд, пора вирушати. Можливо, спершу слід дещо купити, перш ніж іти на бойовища, оті неймовірно нудні майданчики для сутичок. Він має дослідити великий і складний світ, але пообіцяв матері, що цього разу виживе. А це означає: знову і знову вбивати тих самих створінь, виймати шеляги з їхніх гаманців або продавати їхні шкури, якщо то дикі тварини.

Почасти щоб відсунути мить виходу на знайому територію, а почасти зі щирої цікавості Ерік знов оглянув кімнату. Ох, звичайно, хтось спить. Підступивши до ліжка, Ерік побачив сивобородого літнього чоловіка, що закутався в ковдру й відвернувся до стіни. Помітивши одну незвичайну деталь на обличчі чоловіка, він одразу міг сказати, що то НІП. Один із сотень тисяч персонажів, контрольованих комп’ютером, що був у серці «Епіку». Ерік простяг тоненьку руку й торкнув чоловіка за плече.

— Га? Що? — тяжке дихання затихло. Очі чоловіка розплющились.

# УСМІШКА

— Ой, Попелю, це ти! — бородань раптом усміхнувся у відповідь. — Доню, мені завжди втішно бачити тебе. Ти така гарна.

Персонаж знерухомів.

— Я теж дуже втішена, — спробував оживити його Ерік.

Ніякої відповіді. Старий заціпенів із широкою усмішкою на обличчі.

— Донька? — запропонував Ерік. Зазвичай розмови з НІПами вкрай недовгі й треба дотримуватись провідних слів із попереднього речення.

— Ох, ти завжди була мені за доньку, відколи я знайшов тебе і взяв на борт корабля. Пам’ятаєш «Чорного Сокола»?

— Я пам’ятаю «Чорного Сокола», — відповів Ерік, не відступаючи од теми.

— Прокляття герцогові Раймонду! — зненацька спохмурнів старий. — Зрадивши нас і потопивши «Чорного Сокола», він прирік нас до життя у злиднях. Я вже надто старий, щоб знову братися до піратства, а от ти, ти підеш далеко. І помстишся за нас усіх, і за мене, й за екіпаж.

— Я помщуся за нас усіх, — як і годиться, відповів Ерік.

— Я знаю, що помстишся, — задоволено усміхнувся старий. — На жаль, я нічого не можу тобі дати, крім записки, карти й поради.

— Якої поради?

Відповіді немає.

— Якої записки?

— Це рекомендаційний лист. Просто віддай його капітанові будь-якого корабля, і немає сумніву, що тебе візьмуть у члени екіпажу. Там сказано про твої навички в мореплавстві і стоїть моя печать: «Капітан Акуло з «Чорного Сокола».

У руці з’явився сувій із червоною восковою печаткою, і Ерік проворно поклав його собі в сумку. «Цікаво, — думав він. — Набагато цікавіше, ніж його попередні персонажі. Жоден із них не мав власного пошуку від самого початку. А може, й мали, — раптом усвідомив хлопець, — але він ніколи не помічав, бо шкодував час на розмови з НІПами, які були поряд».

— Якої карти?

— Ага, юна Попелю. Я зберігав цю карту довгі роки, бо мав надію знову придбати корабель, а тепер для мене вже надто пізно. На цій карті показано місце, де ми заховали скарби, захопивши «Королівського Посланця».

У руці Еріка з’явився ще один сувій, і він розгорнув його. То була морська карта групи островів — Черепних островів. Дві довгі риски перетинались у точці, позначеній знаком оклику.

— Де ці Черепні острови?

— Далеко-далеко на заході. Треба плисти до Касинопії і там докладно розпитати.

— Які скарби?

— Там заховано сотні золотих монет і багато іншого.

— Чого саме?

Відповіді немає.

— Чий то був корабель, «Королівський Посланець»?

Старий і далі мовчав, дивлячись на Попелю. Поклавши карту до сумки, Ерік спробував інше запитання:

— Яка ж порада?

Цього разу старий схопив Попелю за руку й міцно стиснув її.

— Не довіряй нікому. Я не знаю жодного капітана, який поділився б із тобою скарбами. Якщо вони дізнаються, що в тебе є карта, вони викрадуть її, а то й гірше. Щоб дістати скарби, тобі треба мати власний корабель. І то добре захищений. На Черепних островах живе багато небезпечних істот. — Зітхнувши, старий знов упав на ліжко.

— Які істоти? Який захист?

Подумки стенувши плечима, Ерік приготувався піти.

# ПРОЩАВАЙ

— Прощавай, доню. Щасти тобі в подорожах. І провідуй інколи мене.

— Інколи я провідуватиму тебе.

— Дякую, Попелю. Мені бракуватиме твоєї краси. Але тобі вже пора ступати на свій шлях у світі.

# ПРОЩАВАЙ

Капітан Акуло втомлено махнув з ліжка рукою й відвернувся.

Ерік майже вибіг із кімнати. Ох як цікаво! Це вже справжня пригода. Якби мати достатньо часу, можна було мало-помалу заробити гроші на подорож до Касинопії, найняти корабель і дістати скарби. Єдина проблема полягала в тому, що часу Ерік не мав. До випускного чемпіонату з «Епіку» менше двох місяців.

Надворі й далі бурхав вітер і крутив листом уздовж вулиці. Якби Ерік міг відчувати холод через свого персонажа, то, безперечно б, замерз. Попеля швидко йшла вулицями, аж поки Ерік привів її до торговельних рундуків на набережній. Час трохи скупитися.

4
{"b":"579412","o":1}