ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Добра робота, графе Ілістивостичу. Мені шкода інших. Я міг би скористатися їхнім золотом.

— Ви знайдете його вдосталь і серед них.

— І справді, — радісно потер руки герцог Раймонд. — Дивуюся, сер, чи є простим збігом те, що вижили всі три жінки-драконовбивці? Чи справді жінки — шукачі пригод мають надто сприятливу конституцію, чи, може, ваші власні вподобання вплинули на обертання гральних карт долі?

Вампір засміявся, і то був лиховісний сміх, гострий, немов стилет, що роздирав Попелі горло.

— Відкинь цю дотепну добродушність. Чого ти хочеш од нас? — різко запитав Анонім, насилу приховуючи гнів.

— Навіть не думай, що ми вчинимо таке, — сміючись, відповів герцог Раймонд. — Яка насолода бути мерзотником, якщо не можна зловтішатися над поваленими ворогами?

Розділ 22

Жорстока відставка

Епік - i_025.png
авряд чи здатний погамувати свою радість, Рагнок дивився на стіл перед собою, на блокнот, у якому він знічев’я малював якісь карлючки. Але вряди-годи не міг утриматись, щоб кинути оком ліворуч і подивитись, як реагує Свейн.

Напад очолив Гальфдан Чорний, узявшись до цього завдання з очевидною насолодою:

— Свейн не має в «Епіку» персонажа, що мав би якийсь авторитет, тож він не може бути членом нашого комітету. Це безперечна річ, — стверджував він, і в його тремтячому голосі вчувалися радісні нотки.

— Це все не так просто, і ти знаєш, — сердито заговорила Бека. — Ми можемо дати Свейнові багатство, щоб він спорядив інший персонаж, який дуже швидко стане досить могутнім, щоб Свейн відігравав повну роль у Центральному Комітеті.

По цих словах запала мовчанка.

Тією мірою, якою Рагнок міг оцінити ситуацію, ані Гальфдан, ані Торкел не вагалися б, викидаючи Свейна з комітету. Натомість Бека завжди опиратиметься цій пропозиції, а це означає два голоси за те, щоб він лишився, бо Свейн і досі зберіг право голосувати, незважаючи на втрату свого персонажа. Інші члени комітету — Вольф, Брунгільда, Глейд і Годмунд, мабуть, ще нічого не вирішили.

Глейд не керувала засіданням зі своєю звичайною прямотою і, коли пауза затяглася, зітхнула.

— Важка ситуація. Звичайно, ми багато завдячуємо Свейнові, а щодо мене особисто, я занепокоєна тим, що ми всі станемо слабшими без його порад і досвіду роботи з бібліотечною системою; з другого боку, як сприйме це все світ, якщо на найвищі щаблі ми мерщій поставимо нового персонажа? Лише уявімо собі, якого клопоту може нам завдати у зв’язку з цим «Новий Левіафан».

Годмунд кивнув головою на ці слова, а серце Рагнока аж похололо. Якщо Годмунд висловиться проти Свейна, буде вже по всьому.

Свейн, безперечно, розумів ситуацію незгірше, бо одразу кивнув Глейд, що хоче говорити, хоча його промова, здається, була кепсько підготовлена.

— Не заперечую, що це справить негативне враження, але проти тут промовляє значення й вартість мого внеску в роботу нашого комітету. Як ви без мене керуватимете справами на Півдні? А бібліотечна система — таж вона потребує неабиякого досвіду. Крім того, є ще університет, класи.

Свейн промовляв, тож Рагнок мав тепер змогу пильніше придивитися до нього, не ховаючи свого погляду. Свейн вочевидь тяжко мучився: був блідий, аж зелений, наче не спав цілу ніч, дивився запаленими очима, а коли його аргумент, як красномовно засвідчили обличчя решти комітетників, не знайшов у них підтримки, став кліпати, намагаючись стримати сльози.

Нарешті, вже передбачаючи, як пройде голосування, озвався й Рагнок:

— Ніхто не є незамінним. Якщо нам потрібний член комітету з Півдня, в нас є молоді студенти. Так само і з бібліотеками. Чого тут морочитися?

Свейн видавався приголомшеним і вкрай пригніченим.

— І ти… теж? — насилу озвався він.

Рагнок засвітився тріумфальною посмішкою, але спромігся стримати себе од дальших виявів справжніх почуттів. Йому кортіло стояти над Свейном і зловтішатися. Сказати йому, що довгі роки він грав у гру за Свейновими правилами і завжди ненавидів зарозумілого бібліотекаря. На кожному кроці він удавав вдячність. Як мило з боку Свейна, що він показав йому тактику, спорядження, магію, якими навчився користуватись. Як мило з боку бібліотекаря, що він доручав йому кожну брудну роботу, яка траплялась у комітеті, і за це Рагнок стягнув на себе глибоку ненависть людей світу, ненависть, у якій він купався й насолоджувався нею. Передусім саме Свейн був захищений од публічної нелюбові постаттю свого учня. Свейн вважав себе за недоторканного, а тепер примхливий поворот гри скинув його на землю, й замість допомогти йому Рагнок плюнув на нього.

— Я вимагаю голосувати за усунення Свейна Бібліотекаря з Центрального Комітету, — вигукнув Гальфдан.

— А моя альтернатива полягає в тому, що з огляду на колишні заслуги Свейна ми дамо йому нове спорядження. Світ зрозуміє це. Насправді світ здивується, якщо ми виженемо його, — востаннє спробувала схилити комітетників до своєї думки Бека.

— Дуже добре, варіанти зрозумілі. Хто за те, щоб Свейн лишився членом нашого комітету?

Руки підняли тільки Бека, Вольф і, звичайно, сам Свейн.

— Хто проти?

Гальфдан вихопився наперед, тріумфально піднявши вгору праву руку, що трохи тремтіла. До нього приєдналися Торкел, Годмунд і Рагнок. Брунгільда і Глейд утрималися, однак це не мало значення, Свейна вигнали!

— Вибач, Свейне. Я попрошу тебе вийти, — мовила Глейд, вочевидь приголомшена.

Вигнанець ішов до дверей довго й повільно. Рагнок придивлявся до кожного його кроку. Свейн не вийшов з гордо піднятою головою, а понуро опустив плечі, був приголомшений і, здається, нічого не міг утямити.

Розділ 23

Пейзажний живопис

Епік - i_026.png
Е й Сігрид сиділи на узбережжі на «ковтку», скелі, названій так через звук, який видавали хвилі, заходячи в порожнини під цією масивною брилою. Ерік здалеку привітав їх.

Сігрид трохи знічено підвелась і спустилася вниз на далекому краю скелі, а потім показалася знову, рішучим кроком ступаючи в протилежний од Еріка бік.

— Не звертай на неї уваги, — поплескав BE по каменю коло себе, запрошуючи Еріка сісти поруч. — Вона сердиться. Це мине.

— Мені шкода, — мовив Ерік, сідаючи коло давнього приятеля.

— Ти тут не винен. Це я сказав, щоб ми взяли вампіра, пам’ятаєш?

— Якщо я виживу в цій пригоді, то поділюся порівну грошима з твоїм новим персонажем, — запропонував Ерік.

— Еріку, дякую за доброту, але, мабуть, краще без цього, — відповів BE, знічено дивлячись убік і вдаючи, ніби вивчає далекий острів.

— Ти про що?

— А ти хіба не помітив? Уся та слава й багатство — річ недобра для мене. Я змінився. І мені не подобається те, яким я став.

Вражений і здивований, Ерік нічого не відповів, і якийсь час приятелі слухали, як хвилі б’ють і облизують їхню скелю.

— Скажімо, тут є одна дівчина в школі, — зненацька знову заговорив BE, — Юдна, й вона хотіла порозмовляти зі мною під час танцю, а я знехтував її. Я знав, що мені судилося бути знаменитістю в Майклгарді, і Гоуп раптом видався мені маленьким і нецікавим. Я збирався лишити його позаду й тішитися славою в Майклгарді, їздити у швидкому ротоциклі по всьому місту й зустрічатися з гуртами гарненьких дівчат. Але, радіючи таким перспективам, я водночас ненавидів себе за цю свою нову зарозумілість. Тепер розумієш? Насправді я думаю, що був би нещасливий у місті, хоч яку б мав славу.

— Розумію. — Ерікові ніколи не спадало на думку покинути Гоуп, хіба що, може, тимчасово, щоб провідати батька-матір у вигнанні або щоб бути разом з Інгеборг, хоча ніхто з них обох не говорив про майбутнє і про те, чи будуть вони разом.

— Тож мені байдуже, що це все скінчилося, принаймні для мене. Мої єдині щирі жалі пов’язані з тим, що я не бачив Грому й Блискавки в дії. — BE усміхнувся, немов вибачаючись: — І, звичайно, що ми не повернули твого батька.

41
{"b":"579412","o":1}