ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— А це дозволено? — запитав Б’єрн.

— Мабуть, ні, — відповів BE, енергійно піднявши Еріка й міцно тримаючи його.

— Що ж, я теж не знаю, — розгубився Б’єрн.

У Еріка в душі наростало збудження, а відчувши, як напружилось тіло, яке правило йому за коня, він знав, що BE готовий рушати.

— Уперед! — щосили верескнув Ерік, а потім зненацька замовк, коли BE скочив до Б’єрна. Тільки-но йому пощастило відновити рівновагу, він одразу відчув, як Інгеборг схопила його за плече і тягне вниз.

Ерік гепнувся на землю, BE, сміючись, упав поряд.

— Що там хруснуло? — нахилився над Еріком Б’єрн. — О ні! Бідолашний Ерік!

— Що там? — BE швидко сів, уловивши сильний переляк у голосі Б’єрна.

— Поглянь, — показав пальцем Б’єрн.

— Ох! — сумно подивився на обличчя Еріка BE. — Болить!

— Що? — відповів Ерік.

— Твій зуб.

— Дайте я подивлюся! Дайте подивлюся! — Інгеборг відіпхнула обох хлопців і нахилилася. На мить споважніла, а потім намагалася приховати усмішку: — Ти схожий на ідіота.

— Еріку, в тебе нічого не болить? — знову запитав BE.

— Ні. Все гаразд.

— Ану пошукаймо його. Може, його можна приставити, — стала навколішки Інгеборг і заходилась обмацувати траву.

— Не думаю, що вони можуть, — повільно промовив Б’єрн. — Пам’ятаєш, коли Грета зламала зуб, їй довелося видалити весь.

— Ет, не переживай, — сказала Інгеборг так, немов була доросла, а не мала всього сім років. — Малий Ерік ще молодий. У нього новий виросте.

Ерік радів, що Інгеборг така приязна. Він би дуже засмутився, якби бачив перед собою тільки Б’єрна й BE.

Допомагаючи шукати уламок зуба, вони похмуро перезиралися.

Діти вже вочевидь занепали духом, коли до них підійшли Гаральд і Рольфсон. Б’єрн пояснив, що сталося.

— Ой, сину, — мляво протягнув Рольфсон, неначе його приголомшила ця звістка. Похитав головою й подивився на свого сусіду. — Ну, що ти на це скажеш? Це порушення?

Гаральд стенув плечима.

— Передусім найголовніше. Як ти, Еріку?

— Цудово, батьку. Він анісрохи не болить.

Гаральд сів навпочіпки перед малим сином і, великим пальцем відсунувши йому губу вбік, дививсь якусь мить на зламаний зуб:

— Гм, та ним ще й жувати можна. Але щербата усмішка в тебе надовго.

— А не можна якось доточити його? — запитав Рольфсон.

— Може, в Майклгарді.

Настала довга мовчанка.

— А як щодо порушення? Чи можна нам сказати, що це нещасний випадок, який стався під час струшування олив? — аж заїкався блідий як полотно Рольфсон.

— Нам можна, — суворо поглянув на дітей Гаральд. Потім сердито зиркнув на Інгеборг. — Ти розумієш, що люди ніколи, ні за яких обставин не б’ються й не кривдять одне одного?

Дівчинка щосили мотнула головою.

— Багато століть тому наші предки покинули свою рідну планету через насильство, ми тільки знаємо, що ту планету спустошила війна, й відтоді ми живемо на нашій планеті. Ті перші поселенці привезли з собою один закон, і відтоді ми дотримуємося його. Ось він: «НІКОЛИ немає ніяких підстав коїти насильство».

Діти чули цю проповідь сотні разів, але раптом вона набула для них більшого значення, ніж будь-коли раніше.

— Добродію, ми не билися, — вставив BE. — Ми просто грали в «Епік».

— В «Епік»? Тож як? — запитав Рольфсон.

— Ми були лицарі, — відповів BE.

— Увесь сенс гри, — аж скривився Гаральд, — полягає в тому, щоб бути альтернативою бійки, а не спричиняти її. — Він сів навпочіпки, щоб зазирнути у вічі Інгеборг. — Ну, діти, ви вмієте берегти таємницю?

Діти щиро закивали головами, поки його погляд переходив з одного обличчя на інше, оцінюючи їх.

— Ваші дії можна було б вважати за бійку. А якщо так, Б’єрн досить дорослий, щоб мати великі прикрощі. Суддя може навіть послати його у вигнання, зваживши на те, що Ерік травмований.

— Бацьку, я не травмований.

— Послухайте. Якщо вас запитають, ви повинні сказати, що Ерік зламав зуб, збираючи оливи. Зрозуміли?

Діти знову закивали головами, вражені серйозністю голосу Гаральда.

— Сподіваймося на краще, — зітхнув Гаральд і подивився на Рольфсона.

— Ти розповіси Фреї? — запитав Рольфсон і далі занепокоєним голосом.

— Так. Я їй усе розповідаю. Але не переймайся. Жоден із нас більше й слова про це не скаже.

Рольфсон сумно похитував головою, намагаючись розігнати сумніви.

* * *

Трохи пізніше Ерік задля розваги катався на віслюку Лівану, поки той ходив по колу, рухаючи прес для олив, густий сік із м’якушем стікав у глечики. Батько водив віслюка за повід.

— З усіх причетних ти єдиний, хто, мабуть, найшвидше забуде про нашу таємницю, — врочисто промовив Гаральд.

— Чому, батьку?

— Бо в решти скоро не буде потреби говорити про це, а ти матимеш зламаний зуб, і люди завжди питатимуть тебе.

— Не переживай. Я не скажу.

— Молодець. Ти розумієш, чому це так важливо?

— Не зовсім. Ми ж тільки гралися.

— Знаю, знаю. Ось чому я не розсердився на Б’єрна й Великого Еріка. Але ж є судді. Вони можуть бути дуже, дуже суворі до бійок. Адже ти знаєш єдиний закон нашого суспільства.

— Так. Ніколи нікому не шкодь.

— Вони можуть подумати, мовляв, Б’єрн навмисне завдав тобі шкоди.

— Це не він, — засміявся Ерік. — То Інгеборг!

— Я нікого не звинувачую. І тебе теж, хоча, коли подорослішаєш, тобі буде трохи прикро, що в тебе такий вигляд.

— Ні. Анітрохи, — усміхнувся Ерік, показуючи батькові щербатого зуба. — Я зламав його, стрибаючи за оливами.

Гаральд усміхнувся синові у відповідь із тією самою гордістю, яка проступала на його обличчі, коли Ерік від’єднався після першого сеансу гри в «Епік».

Розділ 5

Полиск металевих панелей

Епік - i_008.png
нову оливи? — буркнув Ерік, сівши за стіл поряд із матір’ю.

— Із хлібом та сиром, це дуже добра дієта. Якщо харчуватись отак щодня, можна довго прожити, — напучувала мати, нарізаючи хліб.

— Привіт, привіт! — зайшов до кімнати одразу після купання Гаральд.

Якийсь час усі мовчки їли, Ерік викладав візерунок зі своїх оливкових кісточок.

— Я думаю, нам треба попросити, щоб нас переселили на вугільні копальні, — промовив Гаральд, ні на кого не дивлячись. Фрея аж їсти перестала.

— Ти хочеш працювати в шахті?

— Це єдина гарантія, що ми можемо лишитися разом як родина. — Гаральд замовк, і далі понуривши очі в тарілку. — Рольфсон казав, що там не так уже й погано.

— Але ж він працював тільки рік, — Фрея, здавалося, радше змирилася з цією ідеєю, ніж відкидала її.

— А втім, є ще один варіант. — Гаральд розламав у руках великий окраєць хліба. Ерік помітив, як батько-мати обмінялися серйозним поглядом. — Я думаю про процедуру апеляції від імені округу, — говорив далі Гаральд.

— Треба пояснити Ерікові, як здійснюють командний виклик. — Фрея легенько поклала свою руку на Ерікову руку й пильно дивилася на Гаральда.

— Гоупський округ подасть скаргу, що його дискримінували при розподілі решти сонячних панелей. У кожній команді по п’ятеро гравців: Гоуп проти команди Центрального Комітету. Іншими словами, найкращої на планеті.

— Тож ми матимемо не більше шансів, ніж якби я грала сама?

— Гм, — стенув плечима Гаральд. — Ми могли б мати шанс, малесенький, але тільки тоді, якщо гратиму і я.

Ерік занімів, не донісши виделки до рота. Здивувавшись, затамував подих і намагався бути непомітним. Запитань ціла сила, але він знав, що краще не розпитувати. Вони замовкнуть і відішлють його.

— І який той шанс? — закінчила свою думку Фрея.

— Десь один із п’яти. Нам потрібне середовище для рукопашної битви. Було б добре, якби стояв туман.

— Роби, — твердо сказала Фрея.

Гаральд кивнув, його очі іскрилися енергією:

— Решта жителів округу вважає, що нам варто спробувати. Вони зрадіють.

* * *
7
{"b":"579412","o":1}