ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

— Що ж, тепер ми без сонячної панелі, і час не на нашому боці, — пригнічено буркнув Ерік замість відповіді.

— І у вас так само, — сумно мовив Торстейн. — Тяжкі часи настають.

— Саме це і спонукало мене прийти, — лукаво поглянув на бібліотекаря Гаральд. — Я маю команду з п’яти чоловік, які прагнуть кинути виклик Центральному Комітетові. Ми хочемо подати скаргу, що Гоупський округ зазнає дискримінації при розподілі сонячних панелей.

— Звісно, це твоє право, але я б не радив. Ви не переможете їхніх команд. Ви загинете марно, — повагом похитав головою Торстейн.

— Будь ласка, подай скаргу, — з притиском сказав Гаральд і замовк. Отож після паузи Торстейн знову поплентався до свого стільця і важко опустився на нього. Востаннє сумовито поглянувши на них, він приєднався.

Невдовзі Торстейн підвівся:

— Скаргу зареєстровано. Суд відбудеться в амфітеатрі за два тижні, о восьмій годині за нашим часом.

— Дякую, Торстейне.

Бібліотекар стенув плечима:

— Я підтримую вас. Але мені шкода, що ви так марнуєте своє життя.

Розділ 6

Бої на арені

Епік - i_009.png
рени великих міст «Епіку» мали бути тренувальними майданчиками. Кожен міг узяти свого персонажа й провести навчальний бій у середовищі, де немає значення, загине гравець чи ні: він просто знову з’являвся коло входу на арену. То був шанс перевірити ефективність зброї та чарів і вдосконалити вміння. Проте з плином років публічні битви в амфітеатрах стали способом розв’язання конфліктів.

Амфітеатр у Ньюгейвені був величезний — масивна кам’яна споруда зі східцями, що піднімалися від широкої круглої арени в центрі до запаморочливих висот. По периметру споруди обличчям до арени стояли статуї воїнів — мовчазні й байдужі свідки століть битв, що відбувалися на піщаній долівці далеко внизу.

Сьогодні амфітеатр був заповнений десь на третину, здебільшого тупими сірими постатями, які представляли людей, що спостерігали гру через своїх персонажів. Подекуди, вирізняючись барвистістю й виразністю рис, сиділи й НІПи. Ерік був присутній як Попеля. Поряд із ним сиділи Б’єрн, Інгеборг, BE і молодша сестра BE Сігрид, усі в образах своїх персонажів, тобто воїна, відьми, ще одного воїна і цілительки. Чимало родин з Гоупського округу відірвалось од своєї праці й приєдналося до «Епіку», щоб подивитися битву: адже характер цієї судової суперечки цілком виправдовував перерву в роботі. Коли відбувалися великі національні бої, як-от фінальні раунди щорічного випускного турніру, амфітеатр був майже повний. А коли якийсь малий округ скаржився на Центральний Комітет, було добре, якщо заповнювалася бодай п’ята частина місць, надто що жодна з інших справ, які чекали свого розгляду сьогодні, не мала планетарного значення.

Ерік з нетерпінням слухав оголошення, що лунали в кінотеатрі:

— «Справа № 133, рік 1124. Воїн Снорі проти Центрального Комітету. Воїн Снорі з Ествема звинувачує Центральний Комітет у несправедливій відмові його дружині в операції на стегні. Поєдинок буде до смерті. Місце бою довільне».

На арену вийшов воїн, наполовину захищений кольчугою, і з сокирою в руках. До нього зринуло кілька привітань, і він махнув рукою до найгучнішої частини юрби.

— Бідолаха, — промовила Інгеборг, і її тон відображував щирий жаль у її реальному голосі. — Які в нього шанси?

— А які шанси в кожного з нас? — похмуро запитав Б’єрн.

З цих сумних слів Ерік зрозумів, що Інгеборг і Б’єрн стривожені не менше од нього, — просто їм удається краще приховувати неспокій. Зрештою, їхні батько-мати теж прийшли до амфітеатру, взявши з собою всі свої життєві заощадження зброї, обладунків і чарів. Увесь тиждень люди з округу навідували їхніх персонажів у світі «Епіку» й давали їм подарунки, скажімо, цілюще зілля або частини обладунку. Але окружній команді перемогти Центральний Комітет не менш важко, ніж окремому воїнові.

Почулися кпини та свист, і Ерік побачив, як прибув воїн Центрального Комітету — Рагнок Дужий.

— Я знаю, чому ненавиджу його: за вбивство моєї матері. Але чому вся юрба так несамовито паплюжить його? — дивувався Ерік реакції стадіону на воїна Центрального Комітету, хоча був радий додати і свій голос до освистувань.

— Що ж, він нова постать у Центральному Комітеті. За межами арени він мав дуже незначні успіхи у грі «Епік». Гоупський округ не любить його за вбивство директриси сільськогосподарської школи, ця жінка пішла на дуель, щоб школі дали ще один трактор, — відповів BE.

— І він очолював команду, яка завдала поразки гринрокцям, коли ті не погоджувалися, щоб їм замінили вирощувану культуру на рижій, — похмуро додав Б’єрн.

— Атож, я й забув про це, — кивнув BE.

Уклонившись юрбі, Рагнок Дужий, здавалося, радів кпинам. Він раз по раз махав рукою, проте не своєму суперникові. Коли Рагнок відкинув плащ, стало очевидно, що це ельф-сидх, високий і стрункий, із довгим сивим волоссям, заплетеним у кілька кіс, щоб воно не спадало на обличчя. Його обладунок полискував синім і золотим сяєвом.

BE аж свиснув, оцінивши його:

— Тут тільки сама кольчуга коштує десять тисяч візантинів.

— «Воїни готові, — знову почулось оголошення. — Три, два, один — починайте!»

Арена амфітеатру миттю змінилася. Долівка зненацька перетворилась на басейн прозорої синьої води, а її поверхнею рухалися по колу платформи, немов виконуючи складний обрядовий танок. З юрби почулися вигуки і сміх. Місце бою було досить незвичним.

— Я б хотів потренуватися на них! — вихопилося в Еріка, захват із приводу незвичайних умов дуелі на мить спонукав його порушити тривожну тишу. — Ти коли-небудь пробував таке? Весь секрет у тому, щоб перетнути басейн. Насправді це важче, ніж видається. Якщо спершу стати не на ту платформу, одразу віднесе вбік.

— Це місце, про яке, мабуть, мріють чаклуни, — міркував уголос BE. — Уяви собі, що ти воїн і тобі треба переправитися, а на тебе градом насилають чари.

Гучно вискнувши, повітрям пролетіла стріла і влучила у воїна з Ествема. Рагнок Дужий навіть не намагався перейти до свого супротивника, а спокійно напнув лук і ретельно готувався до наступного пострілу. Ествемський воїн, не маючи лука, відчайдушно намагався знайти шлях через басейн, стрибаючи з острівця на острівець і пробуючи передбачити рух платформ. Знову вискнула стріла. Вона влучила у воїна під час стрибка і скинула його у воду. Він зник і вже не з’являвся. Вода була досить прозора, щоб глядачі могли бачити, як він, тонучи, силкується скинути важкі черевики. Його останні конвульсії змусили юрбу притихнути.

— «Конфлікт вирішено на користь Центрального Комітету».

Рагнок уклонився і пішов геть, арену тим часом знов укрив пісок.

— Ху! Яка страшна смерть! Обладунок, мабуть, потягнув його вниз. — Навіть із тієї обмеженої міміки, на яку був здатний сірий багатокутник цілительки, Ерік міг бачити, як здригається юна Сігрид.

Ерік теж почувався недобре. Далі була їхня черга, і він не бачив, як можна уникнути ситуації, коли їх заб’ють з не меншою легкістю.

— «Справа № 134, рік 1124. Гоупський округ проти Центрального Комітету. Гоупський округ звинувачує Центральний Комітет у дискримінації при розподілі сонячних панелей. Бій буде до смерті. Тих, хто виживе з команди переможців, воскресять. Місце бою довільне».

Гучні привітання заповнили амфітеатр, коли вийшла Гоупська команда. Навіть зазвичай спокійний Б’єрн захрип од крику. В Еріка аж сльози виступили на очах, коли він побачив, як приятель реве не своїм голосом. Хоча Б’єрнів персонаж і далі був сірий, Ерік знав, що в хатині Рольфсонів Б’єрн увесь почервонів, намагаючись підбадьорити свою команду.

Виклик від імені Гоупського округу кинули родини, які найбільше мали виграти од нових панелей, передусім жителі Остерфіорда. Дивно було бачити в амфітеатрі сусідів, поряд з якими прожив усе життя. Важко було повірити, що схожі на героїв постаті, які йдуть по піску, — мирні оливкарі, що живуть усього за кількасот метрів од нього.

9
{"b":"579412","o":1}