ЛитМир - Электронная Библиотека

Круп'є робить клясичний позіх і починає викладати перший чорний ряд.

Меланхолійний негр, три його колеги кольором, один індус та один хоробрий самурай з Япанії, в цей час роблять свої ставки на один з рядів.

Круп'є кладе внизу під першим другий і останній ряд, підраховує суму очків і оголошує:

— Червоний 231

Це зайва формальність, бо кількість очків у картах і так усім добре видко.

Але таємничий мулат пунктуально виконує свої обов'язки.

У меланхолійного негра трясуться руки й губи.

Він підводиться з свого стільця й докірливо звертається до своїх чорних співпатріотів:

— Моя так і знала! Моя говорила, що у них змова! Яких чортів моя сюди ходила?

З обуренням ткнувши пальцем кудись у повітря, між постатями япанця і круп'є, меланхолійний негр помічає злобний погляд ріо-де-жанейрівського мулата.

Мулат — цього, другого, третього, четвертого й усіх негрів, що заповнюють кафе — по-звірячому ненавидить.

Він вважає їх за своїх корінних ворогів тому, що він сам особисто суржик і по крові спинився десь посередині між негритянкою та дон-жуаном з Мінас-Жіраесу.

Меланхолійний негр не з хоробрих.

Лаятись і дійти серйозної сутички з мулатом боїться, а піти звідси — йому не хочеться.

Він хворий на азарт.

Мулат ричить:

— Що ти сказав?!!

Замість відповіді, меланхолійний негр мовчки шиється поміж люди й сідає назад на стілець.

Загострена увага третьої кімнати, що складається з повій та гуртків — бакари, фаро, доміна, ляндскнехта й оскаженілих випивак — вщухає.

Мулат ще хвилину саркастично дивиться на негра й раптом вибухає в кельнера:

— Гальт! – Ґрос-ґляс чистого спирту! Хутко!..

Япанцю щастить.

Уже протягом чотирьох сеансів гри в трант-е-карант — він одержує 29, 30, 31, 32 очка — на користь своїх ставок в одному з рядів — чорному або червоному, проти 34, 35, 36, 37 програних очків протилежного ряду, на якому чомусь ввесь час волею тотемів опиняються нещасні ставки меланхолійного негра, його колег та індуса.

Проте індус у грі — зона майже невтральна.

Регулярно й спокійно, як факир, ставить по 5 марок на ряд, і не то виграє, не то програє, а здебільшого метикує залишатися в межах можливостей раз назавжди витягнутої з кишені стопки срібляних райхсмарок.

Індус мовчить і дивиться на пуп туза черви в пошуках нірвани.

Япанець, навпаки, щоразу, коли загрібає виграш, приспівує мовою своєї батьківщини:

Оні во кімеру йо: зян, кен, пон!

Сенака татаку йо: тон, тон, тон!

– Ставлю на червоний! Круп'є! — 200 марок!

Хару га кіта. Хару га кіта.

Доко ні, кіта.

Яма ні, кіта. Но ні, кіта. Сато ні, кіта.

— Кельнер! Ґебен зі мір айнен ґутн шнапс! А коли немає, — турецького молока!

Нана га саку. Нана га саку.

Доко ні, саку.

Яма ні, саку. Но ні, саку. Сато ні. саку.

— Забираю банк! Круп'є. – На чорному залишаю 500 марок!

Торі га наку. Торі га наку.

Доко де, наку.

Яма де, наку, Но де, наку. Сато де, наку.

— Стоп!..

— 31 чорний, плюс 31 червоний!

Холодним вигуком мулат стверджує перехід банку на користь круп'є.

Підводиться, спирається руками на борти льомберного столу й обводить поглядом компанію:

— Гру кінчаю!

Третя кімната повним складом залишає дрібні інтереси бакари, фаро та аперитивів і з очікуванням обертається навколо себе.

Вона досвідчено констатує, що мулат утворив потрібну атмосферу для погрому.

Меланхолійний негр справляє раз навіки встановлений ритуал:

— Моя так і знала! Моя говорила, що в них змова! Яких чортів моя сюди ходила?!!

Таємничий мулат мовчки обходить льомберний стіл, підходить до негра й робить несподіваний нокавт.

Негр точиться на долівку, заюшений кров'ю...

Я виходжу з третьої, з другої і з першої кімнати кафе на зимне повітря Фрідріх-Штрасе.

Тепер я знаю, що за моєю спиною нічого особливо романтичного й цікавого, окрім скандалу та грошей, не залишається.

__________________________

АКЦІЙНЕ Т-ВО ФРІДРІХ КРУП В ЕСЕНІ

З п'яного рота смердить пивом і неперетравленим Джаакомом Россіні.

«Канне бір, Лізе, бір, Лізе бір!»

Господар буфету не такий швидкий на висновки, як музичні рецензенти. Він не має наміру визнати свого вранішнього співця за нового Карузо. Тупий клясичний клайдесдаль своєю суттю, господар спочатку пересвідчується що з брудної робітничої блюзи жодного пфеніґа не можна більше витягти, а відтак бере робітника за комір і викидає в двері на морозне повітря пасажирського тунелю під кількома плятформами есенського вокзалу.

У мене всю ніч відбувався відьомський шабаш, що споруджував навіжений пандемоніюм спання навсидячки у вагоні третьої кляси, як це практикується, — чорт би її забрав, — по всій культурній Европі. Після дванадцятої години на вікнах купе відблиски індустріяльних заграв Руру. Нарешті, о четвертій годині ранку я в Есені, в царстві розвінчаного гарматного короля Крупа, а тепер короля шлейок, сейфів, вічних пер, термосів та портативних універсальних залізних кльозетів. Я зліз, як кажуть, не з тієї ноги, бо відразу ж опинився у пивниці, під вокзалом, яка справляє обов'язки пивниці для тубільців, а для пасажирів третього ґатунку має бути за буфет.

Тут я сиджу й чекаю тієї години, коли зможу вийти в місто, не спокушаючи людей на підозрілу увагу. У мене й так багато шансів на те, що мене матимуть за нового комінтернівського завагітпропа серед есенських робітників.

Я з ними знайомлюся відразу.

Одного викинуто з приміщення. Решта, — їх тут досить, — глибоко залазить у свої кишені, підраховує брондзу пфеніґів і одержує від вічного невіри-господаря малесенький ґляс пива, завбільшки з три-чотири наперстки.

Ось де я бачу справжніх німецьких робітників.

В Берліні трохи не так.

Берлін — одне з місць, де лазять дурні «бедекерові» чужоземці. Магістрат не стане показувати їм обидва боки медалі.

Есен місто що не входить в загальний плян мандрівок та авантур. Тому я бачу другий бік щасливої німецької ідилії, а саме — гнилі форніри, на які наліплено дорогоцінні шпалери міжнародніх путівників.

Я бачу Есен...

«Наше місто Есен стоїть на річці Рур. При цьому, за даними нашого статистичного бюра, воно з часу організації нашої фірми, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — ні разу не тонуло. Воно не може тонути, не має права тонути, бо наша фірма, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — міцно стояла на ногах у часи найгіршого бурґфридену. Наша річка Рур є правий доплив Райну, любого старого Райну, де росте райнвайн і будуються високі споруди винограду. Тече наша річка Рур з плята Вінтерберґ, — 664 м, над рівнем моря, — і допливає до Райну, до любого старого Райну, при місті Рурорті. Завдовжки наша річка Рур — 235 км, у долішній течії на 75 км судоплавна за допомогою шлюзів. Наша річка Рур зрошує Райнсько-Вестфальський кам'яновугільний басейн, що завдяки ньому наша фірма, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — і досі... гм... гм... цвіте! Допливи нашої річки Рур праворуч Мене; ліворуч: Ґене, Вене, Рер, Гене й Лене. В дев'ятому віці на місці наших заводів, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — на місці Есену було засновано манастир черничок-бенеднктинок, любих старих черничок, що їхнє благословіння й досі перебуває над нашими головами, вкритими сивиною через роботу в нашого любого, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — господаря. 1001 року люба, хороша начальниця манастиря Гаґона, — сестра Гайнріха І Птахолова, — оточила селище, що втворилося навколо манастиря, — наш любий Есен, — стінами, й отак заснувала місто, щоб з ласки всевидящого бога в ньому мав узятися за самовіддану роботу наш любий, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — господар. Не вірте, коли вам будуть говорити люди, які звуть себе комуністами, що місто утворює торговельний капітал, а не побудування стін навколо селищ. Вірте, що досить побудувати стіну, щоб утворити місто, в якому міг би розправити свої крила справжній геній епохи, такий от, як наш, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — господар. Манастир 1275 року одержав імперські права, і начальниця його сіла в любому, безнадійно загубленому для нашого часу, райнському соймі прелатів. Сюзеренне право, любе хороше право, над Есеном спочатку мали графи Марк, які жили в своєму замкові Марк у селі Марк біля Гаму. З 1495 року сюзеренне право, любе хороше право, над Есеном належало герцогам Юліх-Клеве-Берґським, а з 1609 року — Бранденбурґові. 1801 року манастирське володіння, — наш любий Есен, — було секуляризоване. Розумні люди зробили це своєчасно, бо хороший дорогий Фрідріх Круп, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — мав уже на той час чотирнадцять років і через десять років мусів закласти підвалини нашої фірми, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа...»

10
{"b":"582853","o":1}