ЛитМир - Электронная Библиотека

Шворку з кібця пізніше зняли і він жив на дереві. Ловив горобців, мишей, жуків, але курчат не займав. Прилетить і сяде на плече: чи не принесли йому мишу?

Так він жив, аж поки стало холодно. Тоді десь подався в теплі краї.

___________________________

Собака

Це було на Курщині. На березі річки. Учні мої вудили рибу, а я взяв рушницю і подався стріляти куликів. Потихеньку я скрадався берегом до якоїсь мілини. — «Пиї-віт!» — схоплювався куличок-пісочник і летів, немов креслив крейдою пряму лінію на дзеркалі ріки. Бумс! — стріляв я, — і куличок падав, як біла крапка на дзеркало. Я швидко роздягався і плив до кулика.

З нами була Леда — собака. Це була на диво ласкава й ніжна лягава. Коли полювали мої учні, я розважався, граючися з нею, і вона від мене не відходила. Але, вибираючись стріляти, я її з собою не брав, бо вона гасала попереду й зганяла куликів, а я не вмів нею командувати: тримати її при нозі.

Та варт їй було почути мій постріл, як вона летіла, перестрибуючи канави, мені на підмогу й послужливо розганяла геть усю куличву, так що мені не випадало й вистрелити більше.

Я повернувся назад і ліг на сонячній траві. Вона й собі лягла і враз заснула здоровим собачим сном, ледве повискуючи проти сонця.

Хитрі качки (збірка) - doc2fb_image_02000007.jpg

Тоді я тихенько звівся, поволі-волі, та до річки, та аж до мілини. Зігнав куличка — бумс! — кулик упав на воду, наче розбив дзеркало. Я роздягся й поплив. Леда була вже тут і попливла за мною.

Довелося знову вернутись на те саме сонячне місце й лягти. Лягла й Леда, але поклала лапу мені на груди — мовляв, не втечеш тепер без мене. І враз заснула. Приснився їй, видно, той самий сон, бо знову вона взялася блаженно повискувати й скиглити, розкошуючи під сонцем.

Я тихенько зсунув її лапу з себе. В ту ж мить Леда прокинулася й повернула до мене голову. Вона дивилася на мене пильно ясними, зовсім не сонними очима. Але я не рухався, я хропів що мав сили, ніби не сталося нічого. Леда присунулася ближче, лизнула мене язиком у ніс і знову поклала лапу мені на груди. За секунду вона знов щасливо спала, тільки лапа трохи сіпалась мені по сорочці.

Так вона й не дозволила мені полювати без неї куликів. Уночі, коли я поклався на сіні, міркуючи уранці вибігти на болото, чи не пролетить якесь зайшле чиря, з хати з'явилася Леда. Вона довго борсалася коло мене в сіні, укладаючись так, щоб билля не лізло в ніс, чхала, качалась, вищала, нарешті притулилась і заснула. Перед тим, як заснути, вона знов поклала лапу мені на груди.

____________________________

Собака, що лазив на дерево

Я жив ціле літо в маленькому місті. Учителював і вчився сам. У мене була кімнатка, відділена від кухні дощаною перегородкою. На кухню часто ходив фокстер'єр Джек — маленький собачка, але дуже завзятий.

Ми познайомилися з ним на дворі, і він став ходити до мене в хату.

Я сиджу і читаю, а він спить біля столу. Бувало й так, що сам стомишся і заснеш, поклавши голову на стіл. Але більше спав Джек, а я читав.

— Джек! — кажу я тихо, наче це слово в книжці написано. Лежить — тільки вуха настобурчив. — Джек! — трохи голосніше. Устав і дивиться на мене, а я ніби то й не бачу, читаю. — Джек! —уже голосно, а сам дивлюся в словника. Стриб! І вже він на словнику. Ну, ходім, погуляймо.

Куди я, туди й він. Сховаєшся від нього — шукає, гавкає, а як довго нема, то й скавчить. Біжиш — і він біжить. Сядеш — він лягає спати.

Хитрі качки (збірка) - doc2fb_image_02000008.jpg

Було на дворі старе, товсте похиле дерево. Якось я вибрався на те дерево з книжкою і взявся читати. Джек бігав, бігав навколо дерева, просився, плакав, коли як стрибне на дерево! — пробіг трохи вгору й зірвався.

Я сиджу тихо — чи не злізе сам на похилий стовбур?

Ще раз розігнався і вибрався на перше коліно дерева. Подививсь угору і — до мене.

Та там скільки не п'явся — вище злізти не зміг.

Другого дня пішли ми знову у двір. Довго старався Джек, разів зо три покотивсь униз, та всеж вибрався з розгону на другу розвилку дерева.

Отак щодня лазили ми з ним на дерево. Сказати правильно — я лазив, а він збігав. Якось пішли купатися, я зліз на вербу стрибати, а він за мною. Я стрибнув у воду і він теж.

Під осінь я виїхав, а перед тим познайомив Джека з хлопчиком Ванюшею. Через місяць Ванюша написав мені листа.

«Навчився Джек вибиратись на всяке дерево, аби було товсте і щоб кора не гладенька була. Усі сусідські коти повтікали з двору —ніде їм рятунку не було. З дерева Джек на паркан, з паркану на дах і там ганяє котів.

Не тільки коти, а й перехожі люди лякались. Ідуть увечері повз садок, коли старе дерево — гррр! — гарикає, як собака. То Джек сидить на дереві і гризе кістку».

_____________________________

Собака і ворони

Чи може одна ворона подолати собаку? Ясно, що не може.

Скільки ж треба тих ворон, щоб собака перелякався і втік?

Я був думав раніше, що й цілий табун ворон не подужає собаки — де ж їм! собака як гавкне, як клацне — так і нема ворони.

Так я гадав, аж поки не занесло мене на берег Каспійського моря. Там довелося мені щось побачити.

Ворона там така, як і в нас: сіра з чорними крильми. Та як і в нас ворони люблять сидіти при воді. Сидять на березі моря і ждуть.

Може якусь рибку напівздохлу викине хвиля.

Може якийсь невеличкий краб вилізе спід каменя.

Може якийсь морський червак забариться на неглибокому місці.

Сидять ворони і ждуть. Сидять, а сами озираються, чи не йде хтось великий та страшний, скажемо, людина, чи кіт, чи собака. Як хто підійде, так ворона зараз: «карр!» — і полетіла.

Облетить кругом, обдивиться, хто це йде, ще раз крикне «карр!» і сяде недалеко.

Як вечір, то всі ворони збиваються докупи і так табуном летять ночувати у виноградні садки, на дерева. Там сплять до ранку, а вранці знову: «карр!» і летять на берег моря.

Рано, ще вдосвіта, я вийшов повз залізничне депо, де сплять паровози, на море. Перед тим увечері я підбив качку і не знайшов, бо було поночі. Думав: знайду вранці.

Та коли я прийшов, то побачив: уже знайдено мою качку, і знайшов її собака.

То був нічий собака. Скуйовджений він був, брудний і жив сам по собі. Ніхто його не годував, а їв він, що знайдеться. Безпритульний собака.

Видно, шукаючи дохлої риби, нанюхав він мою вчорашню качку. Отож він ліг, забрав качку між передні лапи і налагодився снідати.

Я вже налагодився йти до нього і забирати качку, коли чую вгорі: «карр!» — прилетіли дві ворони і посідали коло собаки.

Хитрі качки (збірка) - doc2fb_image_02000009.jpg

Ну, думаю, це він ще й ворон ловитиме. Цікаво подивитися. І справді, ходить ворона перед самим собачим носом, націляє на качку.

Собака лежав, лежав, коли як кинеться до ворони. Вона собі: «карр!», підлетіла трохи, знову сіла. Собака до неї, а друга ворона вже сіла на качку, довбає тим часом.

3
{"b":"586771","o":1}