ЛитМир - Электронная Библиотека

Золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними.

П. Тичина

Кожне вухо відчує тут цілком певний визначений ритм. В даному разі це від того, що другий (хореїчний) рядок систематично не має першого наголосу, отже, маємо нібито анапест з зайвим складом в кінці кожної стопи. Схема рядка отака:

_ _ _' | _ _ ( _ ) _' | _ _ ( _ ) _' | _ _ ( _ ) _'

Якщо викинути склад відзначений дужками матимем:

Золоти... голосни... обізва...ся гаї

В такому обгризеному вигляді це буде чистий анапест; зайвий склад ще прискорює його, робить ніби «зверх-анапестом». Ясно тепер, що, по-перше, той, хто писав згаданого вірша, не підраховував складів, не мав на оці тих тонкощів метричних, за які я говорив, а ужив метра, керуючись виключно високорозвиненим почуттям ритму; так само ясно, що поняття тих п'ятьох правильних розмірів, які переросли до нас з античної епохи, надто вузьке й схоластичне. Анапест може як найлекше переходити в дактиль, як покажемо нижче, в амфібрахій, а в той же час, як тільки що бачили, може як найлекше чергуватись з хореєм. В свою чергу, амфібрахій дуже наближається до ямба, таким побитом усі п'ять розмірів щільно звязуються один з одним. Нема чого сказати, що й ті непервісні, вивідні із п'ятьох основних розмірів, метри (вроді отого «зверх-анапеста»), ще лекше вкладаються в один розмір з основними і проміж собою.

Найчастіший з них так званий пеон четвертий — схема його отака: _ _ _ _' |

Наприклад:

зареготАв | ся дід наш дужий

Шевченко

Цебто той самий приклад, що ми його наводили в розділі про ямб з нестатком наголосу в першій стопі.

Частий також і пеон третій — схема: _ _ _' _

Утомилась завірюха

Шевченко

Це, значить, ніби хорей без наголосу на першій стопі. Рідкісним в українській поезії є пеон другий; схема: _ _' _ _

Його можна б виділити в ямбові, де нема наголосу на третій стопі

Я хо | чу волі і | освіти,

але таке виділення буде штучним.

Не так частий теж пеон перший, схема: _' _ _ _

Цебто хорей, де нема наголосу в другій стопі.

Сльози утирає

Шевченко

Нерозібраний лишився в нас амфібрахій — цим розміром в його чистій формі написаний хоч би всім відомий «Вещий Олег» Пушкіна; також зустрічається кілька разів в Шевченка, але тут з особливостями, що властиві взагалі Шевченківському віршеві в звязку з природою вкраїнської мови (за це див. вище).

ГлядИ ж щоб думОк анемОна

На релях не закурявила лист.

Бо тендітне досягнення гроно

Упаде на траурні ризи.

М. Хвильовий

Перший рядок — чистий амфібрахій, в другому проти нього два зайвих склади («не», «ря»), третій вже «чистий» анапест, також четвертий, отже, маємо діло скорше з анапестичним метром, так чи інакше ясно почувається ритмічний рух.

Ми підійшли вщерть до так званого вільного розміру. Що то є вільний розмір і яке його завдання? Власне, практично питання про вільний розмір остаточно не розвязане (Див. ст. Савченка про Семенка в Літ. Альманахові), це б то ніхто ще не дав таких зразків вільного розміру, які б зробилися так мовити класичними, зрозумілими кожному, словом, немає ще цілком влучних прикладів, що могли б бути остаточними зразками — провідними дороговказами — є тільки ще шукання в цій сфері. Поки що остаточною інстанцією в цій сфері є тільки особисте ритмічне почуття автора, яке він може розвинути студіюванням існуючих вже спроб дати вільний розмір. Найперший ступінь підходу до вільного розміру є уживати нерівних рядків. Вище було наведено приклада з Тичини («На майдані пил спадав») для ілюстрації цього. Нерівні рядки дають 1) змогу швидкувати, сповільнювати темп вірша 2) класти наголос на певні місця 3) уникати безглуздого «заповнення» рядка будь-якими словами, аби тільки «правильний рядок», що раз у раз є в молодих поетів і є причиною того, що в їх творах більше «води» аніж змісту. Інакше сказати, нерівні рядки є могутнім засобом економії думки.

І буде так —

я вмить скричу

Гей просторіш мені дорогу.

М. Хвильовий

Тут власне ходить не про скорочення рядка, а про поділ його на дві частини, що кожна з них утворює окремий рядок. Такий прийом висуває й підкреслює думку кожної з тих половинок, сповільнюючи їх темп в той же час. Таке дуже часто маємо в Маяковського, бо це є навіть його «шаблоном»

Коливалося флейтами

Там де сонце зайшло

Навшпиньках

Підійшов вечір.

Засвітив зорі,

Прослав на травах тумани

І на вуста поклавши палець

Ліг.

Коливалося флейтами

Там, де сонце зайшло.

П. Тичина

Я навмисне виписав цілий вірш, аби дати яскравий зразок скорочення рядку й тих ефектів, що воно може дати. Два перших рядки чисті анапести (_ _ _'), чистий анапест маємо в третьому рядку (навшпиньках), в четвертому й п'ятому після цезури (так зветься переділ в середині рядка — в даному разі «підійшов || вечір») додано по одному хорейові, при чому цезура приходиться на місці, де не стає одного складу до амфібрахія, отже, ця нестача цілком виправдовується ритмічно: _ _ _' || _' _

Підійшов || вечір

Засвітив || зорі.

Наступний рядок є анапестом без першого складу, причому знов така нестача виправдовується тою перервою, яку ми робимо між окремими рядками.

.......зорі ||

|| ПрослАв на трАвах тумани.

Крім цього складу в цьому анапестичному рядкові нема ще одного ненаголошеного складу, якраз там, де кінчається слово — цебто в цезурі.

Прослав || на травах тумани.

Тільки третя стопа «-ах тумани» — повний анапест. Значить, фактично в цьому рядкові перевага ямбів, і якби ми могли змінити наголос останньої стопи, то ввесь рядок одразу набрав би швидкого темпу, якоїсь бадьорости, словом став би ямбом справді:

ПрослАв на трАвах тУманИ.

На ділі ж ми читаємо його геть не так — а в анапестичному ще й сповільненому ритмі. Тим не менше ямбічний характер більшої частини рядка дає змогу в наступному рядкові виступити вже чистому ямбові.

І на вустА поклАвши пАлець

Ліг.

Де перехід від анапесту попереднього рядка до ямбу наступного осягається тим, що перша ямбічна стопа рядку не має наголосу, отже, чимсь вроді згаданого «зверх-анапесту» ( _ _ _ _' ) (в метриці така стопа зветься пеоном — не приводив цеї назви, аби не вскладнять справи ясної і з ужитої мною назви).

Дальший рядок, що складає всього одне слово

Ліг,

дає таку довгу перерву, так обриває течіння віршу, що вухо без найменшого напруження переходить знову до анапестів.

Коливалося флейтами

Там де сонце зайшло.

Аналізуючи так докладно попередній уривок, хотів показати значення скорочених рядків і одночасно дати взірець вільного розміру; ясно що ніхто, хто пише вірші, особливо як він ще людина з «натхненням», не стане під час творчого процесу длубатись в ріжних там ямбах, анапестах чи пеонах, а пише просто «так», як набіжить в голову якийсь розмір. Оце ж для того, аби не натрапити при цьому на який небудь банальний розмір, що випадково лишився в голові від якогось циганського романсу або подібних висококваліфікованих творів, аби не піддатись впливові того автора, що ми його востаннє прочитали, аби бути творцем, треба досконало ознайомитись з усіма ґатунками розмірів і ритмів, починаючи з «правильних» і кінчаючи вільними; найкраще це робиться в такий спосіб — читаючи якогось вірша, спробувати пригадати кілька віршів, що написані тим же розміром і порівняти їх проміж себе, допитуючись, який з них використав якнайкраще для теми той чи инший розмір; а для цього корисно вивчити напам'ять по одному рядкові кожного розміру, бо не можна ж (та нема й ніякої потреби), щоразу числити стопи і склади, хоч би з тих зразків, що много їх наведено вище. Повертаємось до вільного розміру. Ми поки встановили дві категорії вільного розміру. Перша — це неоднакові довжиною рядки, що одначе складаються правильно, з якихось стоп (чи ямбів, чи яких там) і тільки з них. Друга категорія, де увіходять всілякі стопи, але так, що не порушують загального враження якогось певного ритму. (Як ми показали, така ритмічність може бути досліджена і вивчена засобами метрики). Третя категорія — така, де більшій чи меншій кількости заходять зовсім не ритмічні частини — метричні прозаїзми.

4
{"b":"589539","o":1}