ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Ангелы на полставки
Рождественское благословение (сборник)
Кулинарная кругосветка. Любимые рецепты со всего мира
Расколотое королевство
Естественная история драконов. Мемуары леди Трент. Путешествие на «Василиске»
Делай космос!
Умрешь, если не сделаешь
Остров перевертышей. Рождение Мары
Безмолвные компаньоны
A
A

Водій, якийдо цієї миті крутився поблизу машини, вигукує непристойне слівце на адресу Тюлі і обурено підходить:

— Е, пацан! Зараз міліцію викличу! — валить до нас товста фігура з кругленьким черевом, в якої гнівний вираз обличчя, а густі брови нависають над великими запалими очима.

Вася Булавки від несподіванки аж розкриває рота.

— На кого батон крошиш, сучяра, на! — підбігає до водія. Тюля відривається від нерухомого Циркуля, підбігає до водія і хапає його за шкірки, чого той навіть не сподівався. Він буквально трусить товстуном, вхопивши за одяг, і прямісінько в очі сичить, що тобі, смердючий шоферюга, треба закрити табло і мовчати, бо я не подивлюся, що ти мені в батьки годишся, помалюю, як свиню паршиву! Десять баксів тобі досить, шоб ти був гарним хлопчиком? — запихає йому в кишеню сорочки купюру.

— Я… я… Хлопці, перестаньте! Я просто так, я… я нічого!

— Сунь звідси, придурок! Просто — тільки в попу трахаються! — гаркає на нього Тюля. — Шуруй в машину, шоб я тебе не бачив!

Водій перелякано забігає у «швидку» і зачиняє дверцята. Пауза.

— Як справи, Павлов? — запитує в лікаря Тюля.

— Я не Павлов! — ображено каже той.

— Не все одно. Якшо цей труп помре, — показує Тюля на Циркуля, — я прийду до тебе в лікарню, зґвалтую твою медсестру, після неї тебе, а потім поголю тобі вуса. Зрозумів?

Циркуль нарешті приходить до тями, він кліпає своїми каламутними порожніми очима, але не може говорити, лише хапає губами повітря.

— От мудак! — кажу йому жартуючи. — Будеш довго жити! І це ж треба у такому віці — зустрітися зі смертю! Вона тебе хоч поцілувала?

Тюля також посміхається, після чого відводить переляканого лікаря вбік, довго з ним розмовляє — я бачу, як він запихає йому в кишеню гроші, — і нарешті прощається.

— Слава Богу, — полегшено шепоче Рома і несподівано бере мене під руку, від чого я аж здригаюся. Невже вона не боїться Тюлі?

— Дякуй Професору, — звертається Тюля до Циркуля. — А твоє життя не таке й дороге. У тридцять доларів мені обійшлося.

Тюля довго дивиться в бік «Меридіану», чи бува не виходять звідти Бідон, Вася Булавка з Мишкою і Вареним. Циркуль робить перші рухи, наче щойно народився на світ і який намагається одразу опанувати. Він обводить все навколо очима, ніби бачить місцевість уперше, після силкується зосередитися на присутніх. Його обличчя непомітно набирає здорового відтінку і з нього зникають ті страшні холодні кольори, які нагадують про неприємні речі.

За нашими спинами чути регіт Мишки. Обертаємося і бачимо її — готову в дим, радісного Вареного з пляшкою «Кока-Коли» у руці, а за їхніми спинами мовчазних Бідона і Васю Булавку, які дивляться на них, як на звихнутих. Тюля довго свердлить очима Вареного, який на своє запитання «шо нада?» так і не отримує відповіді.

Шепотом запитую в Бідона, чи не казав він йому, що трапилося з Циркулем. Той заперечливо киває головою і гнівно каже, що вони готові в срачку і дуже важко розуміють те, що відбувається.

Тюля і я хапаємо цього вузьколобого гондона Вареного за шкірки і тягнемо у темряву під дерева, що ростуть за великою клумбою з жовтими квітами. Він пручається, погрожує.

— Шо за понти? — кричить він, як свиня. Цей ти-поша мені давно не подобається, бо в його обличчі, посмішці і в поглядові є неприємні риси, які асоціюються з підлістю та брехнею; по таких одразу бачиш — продасть, сучяра, за першої нагоди, а після цього ще й виправдовуватиметься, що не при ділах, що це, братуха, без моєї вина, бля буду, зуб даю… в натурі, слово пацана; для таких нема нічого святого—з ким вигідно, біля того й кантуються, коли ж відчують, що от-от настануть повні гайки, — по норах. Словом — дешева вузьколоба гнида!

Тюля каже, таких нада давити…

Затягуємо придурка під дерева, аби нас мало хто міг бачити з вулиці чи вікон будинків, і починаємо товкти, як паршиву собаку. Тюля періщить по обличчю, я б'ю в корпус. Він глухо стогне, кілька разів із відчайдушним притиском вигукує, що ми суки недорізані, яких за це повбивають. Схоже, що ці слова надихають Тюлю, бо він одразу робить ногою підсічку і Варений звалюється на землю. Від ударів наших ніг він спершу ривками стогне, наче захлинається, а потім хрипить і все менше захищається руками. Заспокою другана і кажу, що з цього падла вже досить. Тюля ще раз з усієї сили копає його в живіт і злобно випалює, що якщо, гнида, ще раз побачу біля Циркуля — хоча б за сто метрів — руки й ноги поламаю. Потім він розстібає ширінку і починає мочитися на лежачого. Стрімкий струмінь сечі б'є прямісінько у вухо Вареному, той силкується відвернутися. Рідина обливає йому обличчя: заплющені очі, привідкритий рот, ніс, щоки, волосся на голові, потрапляє за шиворіт, заливає сорочку і швидкими струмками тече по землі.

— Ти тепер опущений! Хай всі знають — ти обі-сцяний! — кидає лежачому Тюля.

Повертаємося і одразу вислуховуємо обурення Мишки, що ми, мовляв, дебільні придурки, побили невинну людину, яка навіть не знає, за що її покарано, що через це в нас виникнуть нові проблеми — приїдуть оті відморозки Вареного, особливо той — маленький, який ходить із загостреною спицею і любить нею штрикати; з ними доведеться розбиратися!

— Це підло! — кричить вона, але ми на неї не зважаємо. Тюля наказує їй заткнутися, гаркає, що наступного разу вибирай щось краще, сучка, для тра-хання в туалетах. Вона обзиває його ідіотом і йде геть, викрикаючи услід, що рано чи пізно нам за це повідривають яйця.

— Йдем звідси, — перелякано каже Рома, і я помічаю, що вона кепсько виглядає. Хочеться сказати їй тепле й ніжне слово, але до нас підходить Тюля — «відтепер по одному бажано не ходити, а то ці шакали нас так усіх переб'ють. Треба завжди бути готовими, куди б не йшли». Мовчки слухаємо, але кожен думає про своє.

Пауза.

— Гарно ми цю вівцю зробили, — сміється Тюля, киваючи головою в бік затінку дерева, де поволі намагається підвестися чорна постать.

Фігура Вареного ледве видніється у темряві, здається, встає на коліна, завмирає, потім розмахує руками, вигукує незрозумілі слова, на які не звертаємо уваги і йдемо геть. До цього придурка не відчуваю жалю, йому давно треба було дати в диню.

ЧАСТИНА ДРУГА

РОМА

1

Тиждень сиджу за книжками, готуюся складати вступні іспити на історичному факультеті в одній помийній ямі аж за Києвом. Таке враження, наче випав із часу, наче потрапив в інший світ. Перебуваю поза тривогою, від якої звільнив свої роздуми цікавістю до минулого народів, країн, великих людей, цікавістю до химерних і дивних подій.

Читання — штука хороша. Перестаєш бути дауном. Перестає вужчати лоб.

Коли мої очі втомлюються від надмірного читання (праве око болить — наче в нього запхали тоненьку сталеву ниточку), набираюся мужності й телефоную Ромі. Але це трапляється зрідка. Наші розмови схожі на таємну мову натяків, підтекстів у павутинні інших телефонних балачок. Втім, здебільшого ми мовчимо, слухаючи тривожну тишу, прислухаючись до нерівного дихання одне одного. Ми — наче два дворічних малюки, які випадково зустрілися в пісочниці і вступають у перше спілкування. Рома промовляє фразу і вона зависає у німому очікуванні більшої відвертості. У такі хвилини втрачаю голову і ледве себе стримую, щоб не повестися, як нетерплячий бовдур.

Показати таке — мабуть найбільша слабкість, яку можна виявити, тому намагаюся бути скутим.

Маман, дивлячись на мене із товстезним підручником у руках, непокоїться.

«Так, синуля, можна зіпсувати очі, а ти ще молодий». Заспокоюю і прошу не заважати, бо саме цієї хвилини відрубують голову Карлу 1-му або половецькі орди вдираються на Переяславщину. Краєм ока по замилуваному видові матері помічаю, що вона всього цього не підозрює, а розмірковує, мабуть, які їй ввечері пекти пиріжки, вряди-годи запитуючи, чи сподобалися мені такі, як останнього разу — з чорницями, або — коли я приведу свою дівчину… після чого вона ніби ненароком одразу тікає з моїх очей, у глибині душі посміхаючись над тим, що дратує мене подібними запитаннями. Ніби я ясновидець, який здатний бачити власне майбутнє! Звідки я знаю, коли це трапиться? Адже серйозно ні з якою не хочу зав'язуватися, бо почнуться ці галімі романтичні зустрічі біля пам'ятника якомусь Шевченку чи Франку з дебільним оберемком квітів, з яким певно буду схожий на повного придурка, ці нудні, охкаючі напівбожевільні балачки по телефону щовечора з коханою, яка чомусь завжди буде засмучена, стривожена, трохи зашугана, бо їй ввижається, що ти збираєшся її кинути.

18
{"b":"7226","o":1}