ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

— Ви вже мене задовбали! — обриває їх Тюля, попиваючи мінеральну воду. — Шо сьогодні робимо. Бухаємо? Йдем у більярдну чи на озеро?

— Спершу на озеро, а під вечір — більярд, — каже Вася Булавка, відкидаючи назад голову.

— Гут? — перепитує Тюля у присутніх і, переконуючись у їхній мовчазній згоді, знову каже «значить гут».

— Я не маю купальника, — озивається Мишка. — Мені треба додому переодягнутися.

— Хулі тобі з того купальника, на? Ти когось соромишся? — сміється Вася. — Я також без купальника, пардон, без плавок, на. Будемо голяком! Да? О! Скажеш нам, у кого з нас більший!

— Придурок!

У найближчому гастрономі затоварюємося кількома літрами пива, мінеральною водою, двома пляшками горілки, хлібом, ковбасою, плавленим сирком, цигарками, одноразовими стаканчиками і валимо в бік озера.

6

Аби добратися до озера, треба проїхати тролейбусом № 14 до окраїни міста — на масив Південний, потім сісти на автобус № 2, що їде до Насосної станції, біля якої знаходиться причал. Пасажирський катер плаває навколо острова, роблячи дві зупинки на острові (біля найбільших пляжів) і три на протилежному березі, сполучаючи два селища із містом.

Одну пляшку ковтаємо на трьох — Бідон, Тюля і я — одразу на місці, у похилій альтанці першо-го-кращого дворика. Нас підозріло пасуть кілька бабусь, які хитаються під час своїх балачок на лавці, а біля їхніх ніг крутиться чорнявий песик.

Від спеки відчуваю, що водяра мене поступово накриває.

— Ну ти Професор і маніяк! Голова! — несподівано каже Бідон, мабуть, під впливом балачок про богомилів.

— Наркалиги, — звертається Тюля до Циркуля і Васі Булавки, відкриваючи другу пляшку. — По сто ковтнете?

Циркуль відхрещується, як переляканий, каже, що алкоголь — це свиняча тяга, яка його не вставляє, це тяга для дебілів. Із ним несподівано не погоджується Вася Булавка і зізнається, що горілка, якщо її постійно квасити, перебиває бажання мазатися, а мене, пацани, вже харить — соплі метрові, у нирках крутить, на, ну його в баню! так можна в систему залізти, на.

Далі пити відмовляюся, бо знаю, що через кілька годин настануть гайки.

Усі чекають, поки Тюля, Бідон і Вася вдушать другий снаряд. Але це затягується, бо кожен з них занадто багато базікає і тим, хто чекає, вривається терпець. Мишка, аби все швидше скінчилося, просить, щоб їй налили.

До нас підходить плюгавий доходяга із засмаглим обличчям. Він страшенно шепелявить, від чого у нього кілька разів перепитують «чьо нада, грінго?». Той шепелявить ще гірше, і Тюля каже йому «відвали, придурок». Незнайомець погрожує своїми худющими руками-жердинами, гнівно видавлює з себе кавалки слів і фраз. Вася не витримує і вибухає дикими матюками, підбігає до нього і з усієї сили затоплює йому в хліборізку. Чоловік важко падає і ніяк не може підвестися, потім починає повзти до нас і страшний вираз його морди підказує, що він має неприємні наміри.

Мене трохи лякає така поведінка, плюгавий доходяга схожий на великого страшного плазуна.

— Валимо звідси, — каже Тюля.

Сідаємо в тролейбус № 14, зручно умостившись на задніх сидіннях. Сонце нещадно пече і нас помітно розвозить. З кожною зупинкою в тролейбус набивається все більше людей і їхнє ґелґотання, запахи поту роблять наші страждання ще більш нестерпними.

— Уступіть будь-ласка місце, а то я цілий день на базарі стояла. Ноги просто віднімає, — звертається повна літня жінка із торбами у руках до Васі Булавки, який дрімає на плечі Бідона. Той незадоволено розплющує очі, наче не розуміє, що відбувається, обводить поглядом все навколо і зупиняється на жінці.

— Які ноги? — запитує, втупившись в істоту, яка його щойно потривожила. Зосереджується на обличчі жінки, ніби намагається сфокусувати зображення, і показує пальцями їй «вила». Тюля з Мишкою сміються. Жінка від цього почувається незручно і повторює своє прохання, на що Булавка гнівно кидає «трахав я твої ноги».

До нас розвертається сивий чоловік, який сидить перед Васею і голосно його сварить. Пасажири обертаються й уважно чекають, що буде далі. Спостерігаю за їхніми поглядами і бачу в них зневагу, ненависть і суворість.

Раптом помічаю, як із глибини тролейбуса за нами стежать батьки Інги, від несподіванки аж здригаюся.

Шєт! Де вони взялися?

Її мати зустрічається зі мною поглядом і відвертається.

Голос Васі криє старого на чому тільки світ стоїть, що тобі, сука стара, вже пора здихати, білі тапочки заказувати, що вас смердюхів останнім часом розвелося надто багато і кожна вівця намагається пояснювати, як треба жити, та я срав на таких підарів як ти, розумієш? чьо витріщився, сучяра? хочеш, тобі всі яйця повідбиваю?

Тролейбус гудить, як вулик, жіночки кліпають очима і, наче кури, кудкудакають «що це таке?», «викиньте цього хама». Чоловіки мовчазно спостерігають і на це не реагують, бо Тюля уважно й чіпко дивиться в очі кожного з них. Щоправда, один сорокарічний мудак, герой сраний, схожий на добропорядного сім'янина-інтелігента, вимагає, аби ми покинули салон. Тюля неголосно каже йому «закрий м'ясорубку, грінго, коли вийдемо, я тобі гланди через дупло повириваю». Він одразу замовкає, задкує і зникає за спинами воркітливих жіночок, які ніяк не заспокояться.

Відчуваю дикий сором за те, що їду в цьому триклятому тролейбусі, що знаходжуся поруч із цим дауном Васею, якому краще було б піти додому й проспатися. От чьмо, нализалося! А ще ці батьки! Шєт! І де вони взялися? Певно, їдуть також на озеро. Краще було вдома сидіти, читати історію, скоро вступний екзамен. Згадка, що незабаром іспит, ще більше кидає мене в депресію і відчай. Дуже мало часу витрачаю на підготовку, а конкурс великий — на місце п'ять придурків і більшість із них, певно, зачухані відмінники із золотими медалями. Треба було їх більше виловлювати на вулицях і товкти їхні сучі мордяки, вибивати їм зуби, ломати руки сучярам, забирати гроші, котли і накладати штрафи, щоб, гниди, знали, яка справжня житуха…

Пересідаємо в автобус № 2. Батьки Інгитакож. При виході вітаюся з ними і помічаю, що мати Інги без бюстгальтера, а її важкі круглі груди туго облягає біла футболка, що робить цю стару клячу досить привабливою і навіть молодшою на цілий десяток (красива сучка!). Але батьки поводяться так, наче не знають, хто я. Моїстраждання збільшуються удвічі.

Тепер мабуть Інгу до мене не підпустять, навіть на сто кроків.

7

Прибувши катером на острів, довго вибираємо безлюдне місце, поки нарешті не зупиняємося навпроти «Дикої корчми», яка знаходиться біля лісу на другому березі. Від неї нас відділяє блискуча водяна смуга завширшки з кілометр. У цьому місці Тюля минулого року перепливав озеро і мало не втонув, добре, що поруч на човні був Бідон і вчасно витягнув його за волосся.

У «Дикій корчмі» майже щодня трапляються бійки «наших» із селюками, які люблять туди пхати свого носа, оскільки живуть поруч. Місяць тому одного з них підрізали. Туди йти самому — самогубство. Минулого року, коли ми там гуділи — справляли день народження, здається, Бідона, — до нас підвалило колгоспне мурло двометрового росту і почало вимагати з кожного по десять гривень. От підар! Вася Булавка, який був найбільше готовий серед нас, несподівано вхопив виделку і з усієї сили вдарив того придурка у пах. Ця горила вилетіла із дикими криками на подвір'я. До міста тікали, як ненормальні, бо позаду з дубинами за нами біг натовп озвірілих аборигенів. Насилу діставшись до цивілізації, попадали в невеликому парку на траву і не могли підвестися, ноги гуділи, наче від десятикілометрового марафону, легені, здавалося, вилізуть через рот.

Розміщуємося на невеликій галявині, яку з усіх боків густі дерева притискають до водойми. Це улюблене наше місце, воно ізольоване від небажаних очей і сюди рідко заходять відпочиваючі, оскільки від причалу треба пробиратися чагарниками більше ніж кілометр. Зранку тут може зависнути самотній рибалка, або під вечір заплисти на човні коханці, зробити бум-бум, щоб у сім'ях ніхто нічого не дізнався, і по норах. Два місяці тому ми тут кинули на хор одну викладачку-хвойду з педагогічного університету, дурепі, певно, сподобалося, бо вона ще кілька тижнів після цього пудрила нам баки, прилипала зі своїми дурнуватими психологічними тестами, щебетала «які симпатичні хлопчики», читала свої вірші, казала, що кохання повинно бути вільним, несла іншу лажу: одразу видно — в голові тільки мухи.

23
{"b":"7226","o":1}