ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Всі уважно їх слухають, але не втручаються.

— Йому в носі треба було колупатися, а не на гітарі грати, — не вгамовується Мишка. Булавка від цього звіріє і обзиває її останніми словами.

— Хулі ви пенсіонерів слухаєте? — встряє в їхню суперечку Бідон. — Нада нормальну тєму хавати: хоча б «Red Hot Chili Peppers» або «Gorillaz».

— Заткніться! — виривається з мене страшний крик, всі здригаються й витріщаються на мене, немов на неймовірну істоту.

— Ти чьо? Професор? — підходить здивована Мишка і по-дитячому посміхається. — Ти справді, да? Бідний… — ніби хоче сказати «ти розсердився?».

— Да, я «справді», — від свого крику раптом почувається подавлено, навіть трохи соромно стає.

Невже я «справді»? Не віриться.

— Прікалуєте! — обводить вона поглядом присутніх. — Уперше бачу, щоб цей тихоня гнівався! Я думала, він свою кончєну історію почитує і дрочить, а він, понімаєш, у нас буйний! Капєц!

На її слова не звертаю уваги.

Після півгодинного переходу через темні квартали вбитих хрущовських п'ятиповерхівок, де в цілковитому мороці — у підворіттях, на лавках, у старих похилих альтанках сидять вузьколобі гівнюки і нагадують про себе реготом та вогниками цигарок, — нарешті добираємося до закинутого складу рембази, який так і не збудували і який за останніх кільканадцять років дико заріс травою, кущами та деревами.

Це місце люди здебільшого обминають, бо кілька років тому тут підрізали дільничного міліціонера, який воював з місцевими наркалигами, а ще, подейкують, деколи лунають постріли, відчайдушні дівочі крики, або з випадкових грінго, які люблять вештатись, де не слід, скидають дорогі речі. Тюля ще чотири роки тому, будучи старшокласником, знайшов на першому поверсі приміщення у підлозі невеликий отвір із дверцятами, який вів до підвальних кімнат, а наркоманів зі своїми відморозками, більшість із яких зараз сидить за розбій та пограбування, розігнав, або повибивав їм зуби чи поламав руки. Вхід із стіни, через який він разом із приятелями позносив у схованку старі ліжка, стільці й книжкову шафу, ми невдовзі замурували цеглою, залишивши єдиний шлях — через перший поверх складу.

— Холодно, — каже Рома.

Підходимо до будівлі і через квадратний отвір у стіні, де мали бути двері, заходимо у цілковиту темряву. Бідон клацає запальничкою.

Мишка таємниче перешіптується з Булавкою, рука якого, наче удав, обіймає її шию. Вона тихо регоче і кокетливо відповідає «не знаю» або «поживемо — побачимо».

Це мене дратує, бо вони нагадують тварин, які живуть як прийдеться, поводяться так, наче сьогодні звичайний день, такий, як учора-позавчора, наче нічого не сталося.

Відморозки дебільні!

Навряд чи вони хоча б намагалися розкинути своїми прокуреними макітрами, як живуть і на що витрачають свій час. Хоча не всі. Бідон минулого тижня признався, що почав читати Біблію і мріє життя присвятити бджолам: вивчати їх, розмножувати, доглядати, збирати мед; радісно його підтримав і сказав, що треба поступати в університет і здобувати освіту, а хулі, нада головою думати.

Заходимо в цілковитий морок, де смердить цвіллю, сирістю і ще напівгнилим запахом не знати якого походження. Підступна тиша цього покинутого місця вражає, виразно чую власне дихання.

Все це не серйозно, треба про важливішу тему думати.

У дальньому кутку вовтузяться Тюля й Бідон, відкривають ключем велику колодку на металевому квадратному люкові, що вмонтований у підлозі, потім при світлі тремтливого вогника запальнички один за одним спускаються в невеликий отвір, від чого світло то слабшає, то яскравішає, а через десяток секунд вхід до підвалу починає світитися червоним — внизу запалили свічки. Дівахи першими поспішають туди. Мишка теревенить всіляку белі-берду, прохає Рому піти завтра з нею на базар — допомогти вибрати спортивний костюм, полазимо потім по центру, але та тільки мовчки її слухає.

Циркуль шарпає мене за руку, просить запальничку. Даю. Глибоко затягуючись, говорить до Булавки — і то цілком несподівано, — що вчора Мишка нарешті погодилася.

— Не бреши! — вигукує Вася.

— Бля буду. Вона бере, але просить, щоб нікому не казав.

У Булавки від почутого поблискують очі.

— Чорт! Тут можна скрутити собі голову! — лається Циркуль, обережно опускаючи свою задницю по драбині в нижню кімнату. — Минулого тижня, якраз тільки випав був дощ, я на цьому місці посковзнувся і мало не вбився.

— Де ви пропали? — гукає знизу Мишка, задерши своє симпатичне личко.

— Ще одного придурка завалили, — сміється Циркуль. — Уявляєш, він мені заявив, що тебе вчора трахнув, і я його за це склеїв.

— Ідіот! — стріляє очима Мишка. — І жарти твої придуркуваті.

Тюля запалює ще кілька свічок, розставляє у різних кутках кімнати, каже Бідону, за кілька годин згорять, нада дістати інші, але не таке фуфло, як останнього разу, а товсті, високі і, головне, не смердючі.

Метушня закінчується, усі вмощуються на кріслах, ліжкові. Сідаю на вицвілу тумбочку і придивляюся до контурів облич. Вася порпається у низькому шкафчику, пропонує зварити гречку й перемішати з тушонкою. Мишка його підтримує:

— Я страшенно голодна. Кишки раком стають.

Циркуль наказує Бідонові сходити в найближчий магазин за хлібом і цигарками. Той ображено питає «а чому я?», за що на нього гарчить Тюля. Товстун пригнічено підкоряється і виходить.

Спостерігаю за Ромою: розчісує чорняве волосся, втупившись у підлогу, відсвіти свічок освітлюють тільки половину її лиця, на правій щоці палає густий рум'янець. Вона підводить голову і пристрасно дивиться. Ніяковію. Беру сірникову коробку, кладу на край столу і починаю підбивати пальцем. Рома не зводить погляду. Трохи дивно бачити, як за тобою стежить людина, обличчя якої наполовину освітлене.

Здається, що освітленою частиною лиця Рома залишається спокійною та холодною, а невидимою, показує всю любов і пристрасть, ніжність і надію. За кілька хвилин усвідомлюю, що це повне безглуздя, адже вона не може знати, що власне лице лише на половину освітлене.

На допотопну буржуйку, яку минулого року Тюля вициганив у старшини-алкаша місцевої військової частини, Вася ставить алюмінієву каструлю з гречкою, перед тим збігавши до колонки за водою, яка знаходиться від складу на відстані ста метрів. Він задоволено мурмотить собі під ніс, потирає руки і зізнається, що ніколи ще не хотів так їсти, як сьогодні, апетит — запорука здоров'я. Рома втуплюється у нього й мовчить.

— Нема солі, — каже він Тюлі.

— Нада було товстозадого попередити, аби купив, — встряє Мишка. — Щось він затримується.

Вона прикурює від свічки і рівномірно випускає вгору густий дим, який плавно скупчується під стелею й лагідно розпливається врізнобіч.

— Від свічки не можна прикурювати, — озивається Вася.

— А чьо?

— Кажуть, на біду.

— Ти за мене боїшся? — з насмішкою скоса зиркає на Булавку, але той ніби не чує і хвалиться, що невдовзі каша буде готова.

Тюля відкриває розкладним ножем банку тушонки і звертається до Васі, що до гречки найкраще підходить курятина; не свинина, бо в ній забагато жиру.

— Краще курочка, бо ці дурнуваті епідемії ящура… Береженого Бог береже.

Стежу за присутніми, за їхніми поглядами, які звернені до спини Тюлі. Вони тихо, ніби обм'якло, дивляться на зміни в його поведінці. Він, здається, це відчуває, бо рухи Тюлі набувають особливої повільності, стають більш зваженими, рівними.

Приходить захеканий Бідон.

— Накрапає. Буде гроза.

— Гроза? Це нам на руку, — жує м'ясо Тюля.

— А чьо на руку? — перепитує Мишка.

— Розмиє наші сліди, — кидає Циркуль.

— Дебіли, — невдоволено кидає Тюля. — Менше будете лазити сьогодні, де не нада. — Висипає з банки м'ясо в каструлю і помішує ложкою. — Запах — просто ням-ням.

Мишка підіймається зі стільця, дістає із шкафчика кілька металевих мисок і ложки, розкидає кашу по порціях:

— На всіх не вистачить.

— Що значить «не вистачить»? — запитує Бідон.

3
{"b":"7226","o":1}
ЛитРес представляет: бестселлеры месяца
Как разговаривать с м*даками. Что делать с неадекватными и невыносимыми людьми в вашей жизни
Сделай сам. Все виды работ для домашнего мастера
Пассажир
Оружейник. Приговор судьи
Сила воли. Как развить и укрепить
Тарен-Странник
Позитивное воспитание ребенка: здоровый сон и правильный уход
Говорю от имени мёртвых
Фартовый город