ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

16

Стає страшно за Циркуля. В нього нема телефону, не знаю, як його попередити про новини. А ще його відморожена поведінка, коли він — постійно вбитий, бо по два рази щодня доганяється то з Петром Кінконгом (ми його попереджали: всі, хто з ним мутив і мазався одним баяном[11], підхопили жовтуху), то з Толяном Мушинкою, — більше нагадує тінь живої людини, яка дивним чином зберегла свою зримість. Маман каже, що Циркуль схожий на сонного духа, скоро зовсім стане непомітним.

Да. Він справді конкретно змінився: не ходить, а пересувається; мляво відкриває рота і ніби випускає з нього слова, які мають певне значення; дивиться каламутними очима і здається впізнає знайомих, бо кисло вітається; взагалі, став ніби механічним, наче рухається по нікому не відомому курсу, навіть коли заходить у гастроном і купує цигарки (мабуть, не здогадується, що зайшов у магазин, зате точно знає, що прийшов за «Примою-люкс»), які треба потім брати до рота й курити; коли сідає у тролейбус і виходить на потрібній зупинці, яка в його уяві, мабуть, не існує, але про яку він знає і пам'ятає, що саме на ній слід випаковуватись, бо можна проїхати; чи коли тихо втикає на лавочці біля доброї бабусі з торбами продуктів; чи зависає на дитячому майданчику, де бігає малеча і думає, що дядя спить, або йому просто погано. Бідні дітки, цей дядя зараз належить зовсім іншому світові, де не має манної каші, пісочниці, іграшок і криків, де взагалі нічого немає.

Циркуль серед нас за останній тиждень єдиний святоша, бо нічого поганого не зробив, ніякого за-падла. Чемно живе, плавно переміщається між будинками і вулицями, немов потрапив на іншу планету, нічого не розуміє. Наркота — гарний спосіб забивати болт на світ, тільки наслідки від цього погані. А шкода. Мабуть Циркуль помре прекрасної смертю, бо у такому стані не второпає, що віддасть Богу свою нещасну душу. Його вини у смерті Аревшата, як на мене, немає, він лише один чи два рази варив із ним на хаті з іншими наріками.

Хіба за таке вбивають?

Ара з нами часто курив, часто пригощав сам. Ніколи не забуду, коли на скачках[12] у «Ювілейному» ми хапнули до чортиків, падали танцюючим дівахам під ноги, цілуючи їм взуття, заглядаючи їм під спіднички (красиві трусики!), вважаючи ці ніжні створіннячка за неземні і страшні істоти, які хочуть нас, грішних, покарати; як нас потім відтягували розлючені й крикливі наглі морди, гаркаючи нам прямісінько у вухо з гамірливого ідіотського світу, де втрачають контури фігури сцикух і вузьколобих гівнюків, від чого надзвичайно важко було розрізнити їхні статі, крикливі наглі морди, що погрожують кулаками і, здається волинами, але ми були щасливі, бо літали там, де нас не розуміли. І глюки, і шум, який нуртував навколо нас, здавався трохи нереальним, віддаленим, хоча мизнали — він поруч, за невідомою пеленою, його можна торкнутися рукою (обережно беру крикливо розфарбовану тьолку за горлянку, яка допіру реготала як ненормальна, і вона замовкає, наче її вжалила гадюка, раптом верещить, але цього не чую, лише дивлюся на дурнуватий вираз обличчя і розширений рот); вказівним пальцем легко торкаюся губ цієї мантелепи і вона несподівано стає сумирною, її раніше роззявлене півколо, вгорі й внизу якого два ряди рівних білих зубів, тепер складається у рівну, хвилюючу лінію і бачу наймилішігубки на світі, а ще за кілька хвилин (хіба хвилин? не уявляю, як триває час) вони мені пікантно посміхаються і починають рухатися під час говоріння… нічого не чую, проте знаю, що незнайомка промовляє щось приємне й хвилююче; заплющую очі і киваю головою, вона торкається губами мого вуха — здалеку долітає приглушене, ніжне, таємниче «ходімо»; на виході вбитий і щасливий Ара з перекособоченим обличчям радісно простягає нам недопалок, спершу затягується незнайомка, важко кашляє, злегка б'ю її по спині, а потім — я; густий дим обпікає мені горло, мало не душуся від нього, але несподівано ця сучка припадає поцілунком до мого рота, розслаблено випускаю дим у її божественні губки і мені страшенно хочеться, щоб вона взяла ними мійнеспокійний болт.

Ара був славний пацик, шкода, що так рано закосив. Найбільше вставляло його намагання розмовляти українською, від чого ми од сміху мало не впісювались.

Гарні були часи. Ніяких мульок, ніяких понтів.

Згадуючи його, посміхаюся, але раптом знову переді мною постає образ Циркуля, згадую про міраж його смерті, який у всіх нас уже кілька днів стоїть перед очима.

Він не повинен померти.

Він не при ділах.

17

Вася Булавка нарешті забирається. Вибігаю з будинку і бачу таксівку, в якій сидить Тюля. Він нервово курить, дивиться навколо, помічає мене і вітається помахом руки. Розповідаю йому про прихід Булавки, він на обличчі хмурнішає і каже, що цьому дебілу нема чого переживати, бо його родина врятує, вся ота срана контора: слідчий, депутат, прокурор… і серйозне бабло, яке ніколи нікому не заважає…

Мені не подобається, що Тюля так заповзято й детально говорить про це у присутності водія таксівки, чорно-смолисте волосся якого і підозріло великий ніс вказують на його кавказьке походження.

— На вокзал нам не можна, — каже він.

Тюля втрачає обережність і розсудливість, так само, як втратив її у тому триклятому парку, коли загинув блондин — загинув ні за цапову душу — за сліпою примхою долі. Я помітив, що коли в Тюлі виникають неприємності, то його покидає уміння тримати себе в кам'яному спокої, натомість у поведінці з'являється все більше поспішливості, нервозності. У нього добряче «сіли» нерви і йому треба негайно лікуватися. Уперше це проявилося ще взимку, коли ми відкрили темно-сірий «ягуар» із блискучими дисками на колесах одного німецького типоші і хотіли насадити[13] магнітофон, Тюля довго копирсався з ним, не міг второпати, як його зняти, відтак упав у депресію і з ним трапився психічний напад: він колошматив у салоні, як ненормальний, дістав ножа — порізав обшивку, сидіння, потім почав ламати ручку передач, здавалося, ще кілька хвилин — і в нього остаточно дашок поїде, він кидатиметься на людей; ми з Циркулем стояли на морозі і розгублено переглядалися, не знали, як цьому зарадити, а Тюля, через те, що не може витягнути магнітофон, від озвіріння почав буквально все нищити, вийшов з машини і ключем поцарапав фарбу, порозмальовувавши повздовжними лініями крила, дверки, після цього попробивав колеса. Ми поверталися в «підвал» із гнітючим настрієм, цілу дорогу мовчали, тільки скоса зиркали на нього і нам здавалося, якщо скажемо хоч слово, то він на нас кинеться як скажений.

На пристойній швидкості вилітаємо на південну трасу, залишивши наше місто позаду, перед тим добропорядно під 30 кілометрів за годину минувши КПП, де на нас дивився виснажений сержант із очима, наповненими спрагою. Їдемо на ближчу від міста залізничну станцію, через яку ходять електрички на Яблунівку, за два кілометри від неї біля густого лісу стоїть хата відлюдника Казимировича.

Розраховуємося з таксистом і, провештавшись на пероні півгодини, сідаємо в електричку, наповнену селянами,смородом,клунками й торбами.

У вагоні до нас підходить повна весела кондукторка, вимагає наші квитки, які ми забули придбати. Тюля з нею жартує. Непомітно для інших пасажирів — ледве теплого дідугана, якого всього трусить від старості, і літньої засмаглої селянки із двома великими торбами, — пхає їй у руку п'ять гривень і вона, регочучи на весь вагон «ох і хлопці!», бажає нам гарної дороги і підходить до наступних людей.

Тільки зараз помічаю біля Тюлі середнього розміру наплечник, запитую, що в ньому, каже, що прихопив для старого трохи продуктів, бо на городині бідака вже, мабут,ь загинається, і кілька снарядів перцівки, а то пригадуєш, сміється він до мене, як минулого року наглюкалися в Казимировича його коронної смаги, що ледве на другий день підвелися; це був найжахливіший ранок у моєму житті, коли через тупі страждання буквально картав Бога, чому він не зробив так, аби я краще помер, аніж переживати болі у голові від цієї антилюдської самогонки, коли від диких тортур здавалося, наче тіло покидає дух, всередині все палає і змушує гаряче каятися за вчорашнє.

вернуться

11

Баян — шприц.

вернуться

12

Скачки — дискотека.

вернуться

13

Насадити — вкрасти.

30
{"b":"7226","o":1}