ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Рома манить мене легким жестом.

— Я брала в Інги книжку для абітурієнтів. Хочу повернути через тебе. Ти не проти?

— З радістю.

— Тоді зателефонуй мені днями. Добре?

— Да.

Рома на мене пристрасно дивиться.

— Завтра знайомлюся з батьками Інги, признатися, почуваю себе не зовсім упевнено, не уявляю, чи сподобаюся їм. Ти ж знаєш, які вони інтелігенти…

— Ти йдеш до неї додому? — підскакує до нас Вася. — Це просто здорово! Знаєш, як би в такій ситуації поступив справжній митьок[2], на? Hoy? Він би чисто вдушив, на, плящину портвейну перед дверима, потім натиснув на дзвінок, його б потім чисто люб'язно запросили, на, до квартири, подали б чай, цукерки, печиво, все те, на що здатні добропорядні господині, а ще через десять хвилин митьок повільно відрубався б і сказав би господарям «від вашого чаю я просто п'янію». Вони на нього глип-глип, а він, ха-ха, — повні дупляки.

Не зовсім тямлю, що хоче сказати цей даун, звичайно, в його задниці ще й досі блукає дитинство і ота безалаберна безтурботність, яка приносить ближнім тільки шкоду, а тим нічого не залишається, лише терпіти примітивні витівки, люб'язно посміхаючись чи зводячи все до жартів. Думаю про те, як би на ці слова відреагувала Інга, яка ніколи з такими покидьками в своєму житті не стикалася, про існування яких вона не підозрює. Тюля вже не раз запитував, чому ховаю від друзів свою мантелепу, наче вона належить до надзвичайних витворів природи. Мене ці слова свого часу застали зненацька.

Навіть не знав, що на них відповісти. «Ми її недостойні», — вставила тоді своїх п'ять копійок п'яненька Мишка, розчепіривши ноги так, що з-під її коротенької спідниці виднілися трусики. Хотів був їй відповісти, що неможливо всіх розуміти, адже народішко хавало різні сосиски, дихало різним повітрям, виховувалось у різних батьків, і взагалі, в кожного різна кількість сірої рідини в макітрі…

Але вона, на превелике щастя для мене, тієї миті відрубалася, і нічого не залишалось, як слухати її кумедне хропіння.

Зверху на залізній драбині помічаємо довгі худющі ноги Циркуля. Згори лунає наказний голос Тюлі. Вони опускаються в кімнату, і я бачу червоне від побоїв обличчя Циркуля. Тюля просить Васю знайти ганчірку, аби перев'язати праву руку, з якої невеликими струмками стікає кров.

Циркуль сідає в кутку, замість верхньої губи у нього суцільна рана, а область правого ока більше схожа на свіже м'ясо.

— За що? — запитує Рома, її очі гаряче світяться. Вона підходить до Циркуля, розглядає його око, з кишені легкої куртки дістає хустинку.

— Втухни! — гаркає на неї Тюля. Він ходить із кутка в куток, ні на кого не звертаючи увагу. Зупиняється. Довго дивиться собі під ноги, наче в умі вирішує складне питання. — Взуття треба викинути. Всі чули?

— Косих шкода, — каже Бідон, дивлячись на ноги Тюлі. — Дорого за них дав?

— Нічого, будуть нові.

— Я кроси не викину. У мене більше нічого нема, — несміливо озивається Циркуль.

Його голос схожий на голос людини, в якої відбирають останнє і яка не може нічим зарадити, оскільки безсила перед обставинами. Стежу за очима Циркуля, на яких виступають ледь помітні сльози приреченості та розгубленості. Трохи дивно дивитися на цього худющого дилду, який забився у кутку, наче перелякане звіря, що відчуває небезпеку чи можливу смерть. Його обличчя набуває невиразного сіруватого кольору страху й відчаю, наче темнішає.

Тюля повільно підходить до нього:

— Грицю, твоя балда не варить? — хапає його за волосся і підводить обличчя до своїх очей.

— Не називай мене так, — зиркає на нього Циркуль.

— Грицю, — повторює Тюля.

— Тюля, не треба, — заступаюся я.

— Сиди!

— Я більше не маю, у що взутися.

— Ти знаєш, шо ти труп? — запитує у нього Тюля. — Тебе запеленгували.

— Хто? — насторожується Вася.

— З Києва їде брат Аревшата.

— Чьо йому нада? — здригається Булавка.

— Винні у смерті брата.

— А до чого тут я? — підводиться Циркуль і ледь не зачіпає головою стелю. — Він же сам здохнув, йому казали більше не мазатися[3] — нікого не послухав.

— Наркалига смердючий! Ти — перегній, об якого навіть неохота витирати ноги. Аревшата ти присадив?

— Яз ним тільки два рази мазався. Ару Вася присадив — ще рік тому!

— Все одно! І цього досить, щоб ти пропав. Я вам казав — не зв'язуйтесь із ними. Це страшні люди, ніхто не врятує.

— Це той Ара, якого знайшли напівзогнилим на горищі будинку Юльки Стрижучки? — перепитує Мишка.

Тюля недобро обмацує її обличчя очима і каже, да, це той ідіот, через нього можливо деяким нашим друзям доведеться навіки закосити, вічна пам'ять, амінь, і прийде царство твоє, чого дивитесь? до цього треба бути готовим усім. Гайки настануть несподівано… Тільки не нада соплі пускати…

Спостерігаю за присутніми і по раптовій зміні їхніх виразів облич, розумію, ці слова вони ковтають уважно й напружено, з великим болем. Бачу, як у них поволі оживає страх, який зиркає навколо полохливими непевними очима, який пробігає по шкірі морозом і змушує малювати в уяві жахливі речі.

— Боже! А це правда, що його очі виїли черви? — продовжує вона далі.

— Заберіть цю вівцю! — несподівано кричить Циркуль. Знервовано підскакує, знову сідає, охоплюючи голову руками. Він подібний до людини, яка втратила ґрунт під ногами і не знає, як далі бути. Кладу руку на його плече і кажу, що тобі треба звідси тікати.

— Здається нам усім… блін… — відчайдушно випалює Вася. — Вони першим ділом будуть нас пробивати.

— Наркалиг тупорилих, — уточнює Тюля. — Почнуть із тебе.

Обличчя Васі тремтить і блідне. Пауза. Перелякано зізнається, що ніколи не примушував нікого із собою варити[4] і мазатися, хіба ж я насильно? Ара сам хотів цього, хулі тут я чи Циркуль, а? хулі? Я нікого не заставляв!

Тюля дивиться на нього, цинічно посміхається і кидає, що цю муру будеш кавказцям пояснювати, вони якраз належать до тих людей, які люблять таке слухати. Ходить узад-уперед, його обличчя то хмурнішає, то світлішає. Раптом голосно регоче, а Вася буквально на очах стає темно-зеленим.

— Кавказці — народ гарячий, — по-філософському промовляє Бідон.

— Ви можете заткнутися! — кричить Циркуль, обводячи нас дикими очима. Ним трусить, наче в лихоманці.

Нестерпна, напружена мовчанка, присутні сидять, наче на голках. Здається, бракує тільки невеличкої іскри, аби знову все запалало. Повільно повзу поглядом по їхніх обличчях, вони схожі на неприкаяних. Пропала самовпевнена, дурнувата радість, яка мене найбільше бісить, зникнула ота дебільна гордовитість, яку люблять напускати на себе вузьколобі, коли корчать із себе не знати що. У мене в горлі пересихає. Таке враження, наче щойно всі почули страшний присуд і перебувають у заціпенілому очікуванні.

5

Далеко за північ повертаємося додому.

Тюля йде мовчазний, швидко потягує цигарку. Наші будинки поруч, майже завжди з'являємося перед сполоханими матерями разом. Давно дійшов до думки, зрештою Тюля також, що між нами дивна дружба. Я поважаю його за непогамовну силу волі і відсутність страху, хоча він не раз зізнавався, що навіть тоді, коли виходиш один на один на швайках, страх завжди є, від нього аж кров стискається. Але треба вміти собою керувати і тоді страх стимулює до протилежного. Тюля цінує мене, як він любить казати, «за мозги», одного разу зізнався, що моє місце не в такому середовищі, не серед цих тупорилих наркоманів циркулів і вась. Через моє надмірне захоплення історією, він деколи називає мене Професором і це поганяло приклеїлося, ніяк не можу позбутися. Або по-п'яній накидається на мене з цілою компанією щодо тієї чи іншої історичної події чи персони, гаряче сперечається, після цього я повертаюся додому виснаженим від балачок.

вернуться

2

Митьки — різновид неформалів.

вернуться

3

Мазатися — колотись.

вернуться

4

Варити — робити «хімію» (хімія — тип приготування ширки). З етичних міркувань рецепт ширки не наводиться.

5
{"b":"7226","o":1}