ЛитМир - Электронная Библиотека

Роки йшли мирно, в академії я познайомився з прекрасною дівчиною, незабаром ми одружилися, і згодом обзавелися сім'єю. Час був мирний, і нам вдалося прожити довгі щасливі роки.

Але нещодавно стався великий розрив кордону світів, і знайомі всім нам чірокі вирвалися на свободу, володар був як і раніше полонений, але він не втратив свою міць і знання, що допомогло йому випустити своїх прислужників в світ. Ми вирушаємо на бій, і я не знаю, чи повернуся я в цей раз додому, але я хочу залишити це послання своїм нащадкам, щоб ви знали свою історію і були готові.»

В кімнаті стояла неймовірна тиша, здавалося навіть, що ніхто не дихав. Та й що говорити у подібній ситуації, коли весь твій світ перекинувся догори дном, коли все у що ти вірив, все що знав в цьому житті, виявилося ілюзією.

‒ І що нам робити? – Пошепки запитала Тая.

‒ Я вважаю, нам варто вивчити все, що тут знаходиться, цього щоденника не достатньо. Занадто мало, мало інформації, мало подробиць. Я хочу знати більше, і нарешті розібратися з усім цим. – Ден говорив дуже грізно, починаючи закипати все сильніше.

‒ Заспокойся, ‒ роздратовано заговорила Сіт, ‒ можливо, тут є і інші записи, озирнися навколо, тут безліч книг, і я думаю, що ми знайдемо багато корисної інформації. Ми повинні з цим усім розібратися.

Розділ 3. Дорога у невідомість.

‒ Я вважаю, нам потрібно знайти те місце, описане у щоденнику, де є варти, я впевнена вони допоможуть нам – відказала Тая, відклавши чергову книгу.

‒ Саме так ми і вчинимо, ‒ почувся задумливий голос Дена, ‒ але тільки після того, як вивчимо книги зібрані тут, я не хочу йти невідомо куди не підготовленим.

‒ Але тут їх величезна безліч, ми проведемо тут все своє життя, ‒ запротестувала сестра.

‒ Не важливо, скільки часу це займе, я хочу знати все, бути готовим, щоб більше нічого не застало мене зненацька.

Нам потрібно буде вийти назовні, ‒ втомлено відказала Сіт, ‒ нам потрібна вода, їжа, туалет, в решті решт.

Не встигла вона закінчити свою думку, як її перебив голос Дена:

‒ Ти повинна піти.

‒ Що? – Хором прокричали дівчата.

‒ Я вважаю, що тебе це не стосується, ти не повинна в це вплутуватися, і я не збираюся піддавати тебе небезпеці.

‒ Ні, ‒ запротестувала дівчина – по-перше, я вже в це вплуталася, якщо ти раптом не помітив, по-друге – ми родичі, і цей щоденник належав Нашому прадіду. Тому я залишаюся і не тобі вирішувати, що мені робити.

Ден був дуже незадоволений, але вирішив, що сперечатися марно, і було прийнято рішення шукати відповіді всім разом. Друзі, зібравшись духом з великою обережністю відкрили двері кімнати. Тримаючись один за одним, просуваючись повільно і обережно, вийшли з підвалу.

На їх подив в будинку було спокійно, ніяких звуків, нічого страшного, Друзі зітхнули з полегшенням. На вулиці вже у всю світило сонце, і вони зрозуміли, що провели в цій дивній кімнаті дуже багато часу. Вони посунули на кухню, обговорюючи все, що сталося і їх подальші дії.

‒ Як ми збираємося шукати те місце, ‒ з набитим ротом, доїдаючи шматок піци запитала Тая, ‒ нам потрібно з чогось почати.

‒ Візьмемо їжі і води, і підемо назад у підвал, думаю десь в цих книгах криється відповідь на всі наші питання. – Відповіла Сіт.

Повернувшись назад, друзі обклались їжею і книгами, і почали ще ретельніше вивчати різні книги, блокноти і зошити.

Деякі книги були на невідомих мовах, в щоденниках були дивні ієрогліфи і незрозумілі замальовки, деякі були абсолютно порожні, але варто було торкнутися сторінки на ній проявлявся текст. Все це було дуже незвично, і дуже затягувало.

За читанням книг минуло не мало годин, всі вже втомилися, але результатів, або хоч якогось просування так і не було. Тая стомлено потягнулася за черговою книгою, і зачепила склянку з водою, яка благополучно розлилася по всьому столу.

Ден тільки відкрив рот, щоб висловити своє невдоволення, як його випередила Сіт:

‒ Дивіться на лист!

Ден і Тая втупилися вниз, і побачили лист матері який намок, але на ньому з'явився напис, все тим же маминим почерком, який раніше ніхто не бачив «Фіона Роджерс».

‒ Тітонька Фіона, – заволала Тая, ‒ вона точно повинна щось знати, як ми самі до цього не додумалися. Вона схопила лист, і кинулася з кімнати, втому як рукою зняло.

‒ Гей, ти куди? – Слідом почувся голос брата.

‒ Ми їдемо до Фіони, захопи щоденник, ‒ з цими словами вона вискочила з кімнати.

Вона не чула інших слів, все, що вона хотіла, знати все, і вона не збиралася втрачати таку можливість. Коли всі вийшли з підвалу, Тая вже сиділа за кермом машини, але Ден дуже швидко вигнав її, тому що вона не спала довше за всіх. Всі вони були занадто втомленими, і навіть розмовляти ніхто не хотів, тому поїздка пройшла в повній тиші. А Тая мирно задрімала на задньому сидінні.

Через годину вони стояли на порозі будинку Фіони Роджерс, але ніхто не вирішувався натиснути на кнопку дзвінка, так тривало деякий час, поки Дену не набридло, він мовчки простягнув руку до дзвінка, забарившись всього на одну мить, і через хвилину перед ними стояла здивована тітонька.

‒ Милі мої, ‒ з усмішкою вона кинулася обіймати дітей. У неї не було своїх дітей, про що вона ніколи не шкодувала, але своїх племінників вона дуже обожнювала, вона завжди допомагала і підтримувала їх чим могла, але через роботу її часто не було в місті, принаймні вони так думали, ‒ Проходьте, чого ви всі на порозі застигли.

Вони прослідували за нею у вітальню, в кімнаті витала напруга, тому тітонька стривожено запитала:

‒ У вас все добре?

‒ Не зовсім, ‒ тихо промовила Тая, ‒ ми хочемо тобі дещо показати. Її рука ковзнула у рюкзак, з якого вона витягла лист і щоденник, мовчки поклавши їх на журнальний столик перед тітонькою.

Вираз обличчя Фіони тут ж змінився, деякий час в кімнаті стояла повна тиша, немов час навколо зупинився, і не було чути навіть дихання.

‒ Ну, що ж, ‒ вона зробила глибокий вдих, ‒ гадаю, ви вже прочитали щоденник, і багато дізналися, але у вас залишилися питання. Ви вже дорослі і готові дізнатися все.

‒ Ти теж як вони? – Несподівано, навіть для самої себе, заговорила Сіт.

‒ О, люба, ‒ з чарівною посмішкою промовила тітонька, ‒ так, я одна з вартових межі світів, як і ваші батьки , як ваші діди і прадіди.

‒ Ваші? У сенсі, і мої теж? Але мої батьки… Сіт не встигла закінчити, як тітонька зміряла її поглядом, і продовжила.

‒ Так, твої бабуся і дідусь Дерек і Аманда Льюїс, вони були вартові, але ось твої батьки, вони відмовилися від цього. – побачивши питальний вираз обличчя у родичів, вона чарівно посміхнулася.

‒ Справа в тому, що у кожному світі є свої закони, світ вартових він знаходиться скрізь і ніде, але у нього теж є свої закони, якщо вартовий вступає в шлюб з кимось, хто не має наших сил – яно, так їх називають у світі вартових. Їм пропонують пройти ритуал, після якого або яно отримає силу вартового, або обидва з подружжя будуть змушені залишити шлях вартових, вони будуть позбавлені всіх сил і пам'яті, і будуть жити звичайним життям у своєму світі. Діана і Метью втратили всі свої сили у світі вартових, але вони живуть простим щасливим життям, а Хелен і Тайлер пройшли ритуал, і Хелен отримала силу, вони разом стали приголомшливими вартовими, одними із наймогутніших, але, ‒ вона важко зітхнула, ‒ світ дуже небезпечне місце, вони обидва загинули, захищаючи світи.

Вона замовкла, в її погляді відчувалися біль і скорбота, але вона повинна була продовжити говорити, заради майбутнього улюблених племінників.

‒ У нас не прийнято до двадцяти років розповідати дітям про світ вартових, вони живуть звичайним життям, в день двадцятиріччя батьки відводять своїх дітей в академію, де відбувається знайомство із світом вартових. Потім вони проходять ритуал ТІАБ і приступають до навчання, звичайно від всього цього можна відмовитися, і повернутися до свого звичайного життя. Але ваша мама не поспішала, а потім не встигла відвести вас, і було вирішено залишити вас в цьому світі, але у вас тече сила вартових, і на деякий випадок Хелен подбала про вас, вона залишила лист, який повинен був з'явитися, тільки якщо вам загрожує небезпека. І ось цей день настав.

6
{"b":"751892","o":1}