ЛитМир - Электронная Библиотека
A
A

Ми загубили шлях. Десь була можливість повернути. Тепер пізно.

Сагайдак зітхнув. Чого вони вдарилися в песимізм? Адже кожен з них має сім’ю, дітей. Отже, цілує жінку, радіє дитячим забавам, п’є вино, милується небом. Навіщо абсолютизувати негативні явища? Ось знову сяють слова на екрані. Хто це? «Гаррі Фітцджеральд Соун, астронавт. США». Чудово. Що ти скажеш, друже? Невже підтримаєш тих песимістів? Досить в житті зойків, не гоже на філософському симпозіумі співати реквієм…

Зал захвилювався, на екрані заграло блакитне море привітань. Гаррі енергійно рубнув рукою повітря, рішуче сказав:

— Знаємо — багато на планеті болю й трагедій. Знаємо — важко за потоком абсурду розгледіти смисл. Але ж, панове, нема причин для приреченості. Ви все говорите про земний плин подій, про сферу побуту й обмеженого розвою. Чому? Чому, я запитую? Наука прорубала вікно в Космос, ми — на порозі неосяжних можливостей. Хто заперечить проти них? Хто посміє? Дайте пройти перші кроки, дайте збагнути, що нас очікує там, в далеких світах. Може, мудрі, розумні брати, може, небачені форми життя, може, нечувано прекрасні відчуття, про які ми й гадати не сміємо. Краще вмерти в дорозі, ніж стогнати в розкішному палаці, краще згоріти в герці, ніж проклинати видимий світ, створений любов’ю і героїчною працею!

Під зоряним склепінням загриміли овації. Присутні не стримали емоцій, вживши старовинний засіб схвалення. Американець усміхнувся, стрівся поглядом з очима Сагайдака, стиснув долоню в кулак.

— Навіть перші польоти в захмарні висоти відкривають несподівані почуття, обіцяють здобути нові грані буття. Швидкість, нові енергії, контакти з іншими елементами Світобудови — все це прискорить людську еволюцію і виведе її з первісної домівки, де так тісно й незатишно, де нема простору для неосяжних можливостей духу!..

— Пора й нам сказати, — мовив академік Береговий. — Навернули багато всякої всячини, одразу й не розгорнеш…

Встав академік Коун, естонець. Його великі сірі очі примружились іронічно, білявий їжачок волосся переможно пломенів у сяйві юпітерів.

— Добре сказав астронавт Соун. Приєднуюсь до нього і розширю його тези. «Куди йде Людина?» — запитаєте мене. «До Істини», — відповім я. Вона вийшла з Істини, зростає в Істині, повертається до Істини. Вона сама є Істина, що пізнає себе, свою єдність через нескінченну розмаїтість форм. Вас жахає жорстокість буття? То — тягар походу. Ніхто не виправдає жертв, їм нема ціни. Ми — жертва, ми й олтар, ми й божество. Нерозривність сущого змушує пас глибше задуматись над значенням людини й пізнання в космічному поступі. Природа підняла нас до висот трансцендентних, доручила нам зброю розуму не для вдосконалення побуту, хоч і це необхідно на певному етапі шляху, — вона довірила нам найважливішу місію — об’єднання різних світів.

Фізика відкрила нам відносність категорій Часу й Простору. Фізика довела нам невичерпність світового вакууму. І перед враженим поглядом сучасного дослідника постає казкова перспектива: незліченні сходинки світів, серед яких видимий світ, орієнтований в тримірності, є лише одним з елементів. Де ж тут місце занепаду й песимізму? Чому нас жахає зло й соціальна недуга Землі? Хвороба не буває вічною. Людство вилікується і згодом ввійде в прекрасне братерство. Не опускати руки, а підняти молот Пізнання необхідно в грізний час небезпеки!

— Молодець, — зашепотів Береговий. — Знай наших…

Сагайдак схвально хитнув головою. Справді, добре промовив естонець. Он і Свамі подобається. Індус урочисто всміхається, прикладає долоню до грудей.

В залі пролунав голос шведського вченого Енріка Клауса. Високий і худий, він стояв свічкою над членами своєї делегації і, піднявши вгору тонкого, довгого пальця, проповідував:

— Утопія. Прекрасні мрії. Вони свідчать про добре серце ораторів. Не більше. Реальність безжалісна. Вона не знає добра і зла. Смерть — її синонім. Все, що народилося, має вмерти. Дійсність стверджує нам цей універсальний закон. Яке має значення, чого ми досягнемо — золотого віку чи залізного? Яке має значення, куди прийде Людина — до комунізму чи повернеться до кам’яного віку? Все мине, і піски завіють як споруди фараонів, так і наші хмарочоси. Доки не розв’язано загадку смерті, — всі наші зусилля даремні й смішні. Краще нам гратися, як дітям, у сонячнім промені і не рвати мозок па частки, шукаючи неіснуючого шляху до Істини. Істина — смерть. Хто переможе її? Ніхто. Все, що має початок, — матиме кінець. Почалося все — Земля, Сонце, Людство. Вони матимуть і кінець. Кожен з нас наодинці стрінеться зі смертю — цією єдиною реальністю, бо кожен народився…

— Людина — частка Цілого, — заперечив Рішідева. — А Ціле не вмирає. Доки ми частки — є смерть, як закон вічного оновлення. А коли ми осягнемо Ціле — смерті не буде. Єдина реальність — Вічне Життя…

Прозвучав гонг, зашуміла аудиторія. Почалася перерва.

Сагайдак вийшов у фойє, знайшов біля рожевої колони Свамі. Біля індуса зібралася група вчених. Високий швед тикав пальцем в груди Рішідеві.

— Ви вважаєте, що смерть не є абсолютною реальністю? Але ж, дорогий колего, кожен з нас пересвідчується в цьому!..

— Смерть занадто очевидна, щоб бути реальністю, — м’яко відповів Рішідева.

— Занадто очевидна, щоб бути реальністю? Ви говорите парадоксами.

— Закон протилежностей. Все очевидне — не реальне. Це знає наука. Сонце сходить — очевидність? А насправді — Земля обертається. Непроникливість, суцільність речовини — очевидність? А насправді речовина диференційована і плинна, і кожна її частка теж не є суцільною, а лише градацією матерії — енергії. Яка ж реальність у світі форм? Де вона? її нема…

— Пробачте. — Швед торкнувся пальцем до білого кітеля Свамі. — Це все розумування. Ось ми з вами… не тіні ж тут дискутують про смерть і життя?

— Саме тіні, — усміхнувся індус, схрестивши руки на грудях. — Тіні нез’ясовної реальності.

— Все-таки є реальність?

— Є, але вона неосяжна. Вона — саме Безмежжя. А очевидність — то лише мінлива гра, відблиски тієї реальності.

— Гаразд, реальність є, але смерть — не реальність? Тоді ви вважаєте, що після смерті щось лишається?

— Не щось, а все, — заперечив Свамі. — Закон збереження універсальний.

— Розумію — частки тіла…

— Механістичний підхід. Я кажу про енергію. Жоден атрибут матерії не пропадає.

Сагайдак прислухався до бесіди, дивувався. Звідки у Рішідеви впевненість? Чому він розмовляє, ніби проник поглядом у світ інших реальностей? Мова його проста, докази майже звичні, але в тоні, в потоці психічної енергії, яка плине від нього, — дивовижна переконливість. А швед уже почав гарячитися, з недовірою дивлячись у вродливе лице індуса.

— Діла, думи живуть у потомстві, — казав він, — тут я згоджуюсь. Але психіка? Адже психіка проявляється лише, як результат діяльності мозку!..

— Не лише. Мозку, всього тіла, а особливо електромагнітного поля, яке оточує людину. Мозок лише посередник, генератор мислення, і то тільки в нашому світі…

— А в якому ж іще?

— В безлічі. Невже ви обмежуєте Безмежжя тримірністю? Відчуваєте парадокс поєднання слів «межа» і «Безмежжя»?

— Знову абстракції. Вищі виміри, астральні, ментальні світи. Все це вигадки брамінської метафізики, єгипетського герметизму. А ми, ось як, наприклад, естонський академік Коун, підхоплюємо ті абстракції, проповідуючи багатомірність Світобудови. Наука давно розвінчала такі містичні уявлення…

— Не розвінчала, а підходить до їх розуміння… Що ви знаєте про досягнення йогів? Нічого. Індуси, вивчаючи західну науку, приймають західні ж методи. А ви, критикуючи йогічні висновки, відкидаєте їхні методи. Щоб відкинути, колего, треба вивчити, проекспериментувати.

— Так ви вважаєте, що можна серйозно вивчати незримі світи?

— А чому б і ні? Якщо вчений боїться серйозних досліджень, то він не вчений.

— Гм. Дивно. Гаразд, допустимо — для жарту — що ми, справді, живемо в багатомірності, що можна потрапити в світ, скажімо, п’яти вимірів…

25
{"b":"99647","o":1}